Відео: http://vimeo.com/44181560
У Львів приїхав я опівночі,не поспавши ні хвилини – за стінкою купе плакала дитина,а я заснути можу тільки у відносній тишині.Ще й після розгрузкі фури напередодні я почувався не дуже свіжо,але настрій був бойовий.З важким трудом самотужки зібрав лігерада і почимчикував шукати “Чікен-хат”.Там я і просидів до ранку,бахнувши дві кави,бульйон,картоплю-фрі і смажену гомілку.Потім приїхали одесити і стало значно веселіше.Поїхали на старт.
На старті настрій нам підняв Алекс,який замість “Доброго ранку” безапеляційно заявив: “Приготуйте по 50 гривень”.
Спочатку все йшло дуже добре.Я без зусиль держався в пелетоні,на спуску навіть умудрився перегнати декількох шоссерів при показнику велокомпа “65”.Але на підйомі начав традиційно відставати.Не дивлячись на це,перші 50 км я проїхав із середньою швидкістю 27 км/год.Далі щось стало важкувато тримати більше 25,плюс морально добив дідок,який на іржавому дорожньому велосипеді обігнав мене на підйомі як стоячого.
Після поворота на Великосілки почалася не дуже гарна дорога.Наздогнав чоловіка на синьому шоссері,якого звати Юра,і далі ми їхали разом.І тут мене начали непокоїти дивні звуки ззаду лігерада і якесь незрозуміле розгойдування задньої підвіски.Побачивши на узбіччі двох учасників,що ліпили камеру,ми зупинилися допомогти.І тут я виявив,що в мене розвалився задній амортизатор!В принципі,обережно їхати можна було,але розкачка при педалюванні зявилась жахлива.
Десь більше години ми старалися заклеїти хлопцю на шоссері камеру,на якій було безліч дірочок,але безуспішно.Поглянувши на годинник,ми вручили йому латки,клей і погнали далі втрьох.Через пару км Юрій кудась зник,і я прдовжував рух з Мирославом на МТВ.На швидкості десь за 27 ми добралися до Жовкви,де я з подивом побачив Юлю з Києва,яка зазвичай їде в числі перших.
Поївши смачного супчика,я усвідомив,що ще все голоден як вовк.І тут в око впала зваблива вивіска “Родинна ковбаска”!Купивши 300 гр копчену ковбасу,я відразу заточив з неї 2/3 і став почуватися зовсім непогано.
Рушивши з КП,Мирослав взяв дуже швидкий темп,і я знову крутив на самоті.Через пару км мене дуже впевнено обігнала Юля.В Раві я шукав очима,де б зупинитися відпочити,і тут мене погукали з кафе.Власник пригостив мене великим бокалом квасу і поцікавився,куди я їду на такому незвичному транспорті.Почувши про марафон,запропонував підвезти мене до Немирова на автобусі.Я ввічливо відмовився і печально поповз делі.Евро дорога закінчилась,і начався жах.Мало того,що асфальт розбитий,та ще й рельєф суцільна синусоїда.Плюс до всього до мене доколупалася зграя мух,мабуть почули запах ковбаски з сумочки.Відмахуючись і кричучи “Пішли на…” я спробував на спуску відірватися від переслідувачів.Відірвався,але не надовго – наздогнали,падлюки!Мало того,вони улучили момент,коли я дерся на підойм,вчепившись руками за кермо,хором посідали і куснули в декількох місьцях!
Їдучи далі,я з подивом виявив,що на спуску я задрімав!Розбудив мене сигнал їдучої ззаді машини…Так було пару раз,поки я не доповз до другого КП.
Далі їхалося зовсім сумно…Мене знову обігнала Юля,воно й не дивно,коли велокомп констатує 15 км/год.Ноги зовсім відмовлялися крутити,зупинятися приходилося кожні 15 хв – перед очима плили рожеві кола.Побачивши людину на автобусній стоянці,я зупинився,щоб запитати дорогу.Це була Юля,яка відпочивала,сперши красиві ноги на красивий велосипед.Поспілкувавшись,ми визначили,що вона не в силах далі їхати морально,а я фізично.Але я вирішив все таки продовжувати і поїхав далі.Але через пару км самопочуття ще погіршилось.Мене знову наздогнала Юля і повідомила такий факт,що до Львова по прямій 25 км.Поглянувши на годинник і мізерний показник швидкості,я прикинув,що доїхати в такому стані у мене шанси приближаються до нуля.Юля вирішила зійти,бо не встигала на потяг додому.Так ми вдвох зійшли з дістанції і поповзли до Львова.Тобто повз я,а дівчина їхала так помалу за компанію.Так печально закінчилася моя спроба проїхати цей бревет.Тепер,відпочивши і виспавшись,корю себе,чому сплоховав,треба було їхати через силу,але на жаль,уже нічого не змінити…