Рано вранці шостого серпня прокинувся засвітло, випередивши будильника, та заснути вже не міг. То ж почав перевіряти, чи все зібрав в дорогу. Мої дівчата невдоволено вовтузились крізь сон коли я необережно грюкав якоюсь залізякою. Їм поспішати нікуди, вони виїдуть навздогін десь опівдні. Пів на шосту. Пора.

Встановив на машину прапор, що мені в зоні АТО подарували мої підлеглі на день народження, та вирушив. До чого ж чарівний час. Місто фактично пусте. Всі сплять по своїх голубятнях (інакше ці панельні девятиповерхівки й не назвеш) і тільки де не де йде або їде випадковий перехожий що вже прокинувся, або ще не лягав. Можна їхати трасою, та навіть дозволити собі другу полосу :-).
Перше випробування для Бобра був затяжний підйом 14% який я подолав не зпішуючись. До цього я вважав що для ліга то не можливо (я на шоссері не завжди вигрібав на ту гору :-)).Ставимо плюс.

(Не бажає додавати треки. Запитання до Льоші. Чи є можливість активувати цей код. Там трек зі https://www.strava.com. Який я писав під час подорожі). Дякую.
Місто покинув без пригод, а ось на першому привалі майже не зійшов з дистанції. Помітив що на малій передачі трішки тре передній перемикач. вирішив підлагодити і відломив його. Ну без переднього перемикача їхати можна, але я зробив ще одну помилку. Ніколи, повторюю, ніколи не знімайте замок з цепу на траві. Половинка замка весело дзеньнув сховалась у придорожній зелені. Я витратив майже 20 хвилин та вискуб метр квадратний трави перш ніж знайшов його. Все надалі лагоджу лише поломки що дійсно заважають продовжувати подорож.
Шини гудять трасою, за спиною майорить синьожовте полотнище, сигналять зустрічні водії, машуть у вікно, вітер приємно лоскоче вуса. Роповідати марно, словами не передати відчуття від такої подорожі. Просто додам декілка фото:

Раніше я вважав що дороги у сумській області погані, проте все пізнається у порівнянні. Роменська траса на подив дуже комфортна. Лише одного разу я вловив гаву і влетів у шикарну яму. Їхати краще ніж стояти, на зупинках одразу відчувалась спека і кидало в піт. Тож відпочивати практично не зупинявся. Та й не було у тому потреби. Я не “рвав” педалі а просто насолоджувався мандрівкою.

Проїзджаючи повз заправочні станції відчував власу перевагу над бензо-газо залежними мандрівниками, та вищу ступінь свободи життя. 🙂

Фото зветься: “Fuck the fuel system” (пробачте мій англійський)

і ще фоточка з бойовим прапором:

Десь о другій дня я був в Ромнах. 110 км позаду. Доречі на обеліску роменського району знаходилось пусте гніздо лелек. Невже ці  чарівні птахи дійсно звили гніздо біля трасси? Неймовірно. Неспішно мандрую далі. Навколо всі звертають увагу на чударнацького велосипедиста. Приємно, авжеж. 🙂

В районі села Бобрик мене наздогнали родина та друзі. Я й надалі хотів їхати своїм ходом проте дружина була невблаганною, а проти жінки ж не попреш. Грузимо Бобра на багажник. Решту маршруту я пройшов як звичайний пасажир.

Генделик біля дороги на ньому напис (орфографію зберігаю): “Комплексные обіди”. На кого обіди, і за що комплексно. 🙂

Далі буде…