Свято “Лісова пісня”.
Програма недільного дня запланована як культурно-розважальна.Зранку вирушили в урочище Нечимне – легендарне місце, яке надихнуло уславлену Лесю Українку написати літературний шедевр, – драму-феєрію “Лісова пісня”. П’ятнадцятий рік поспіль на початку серпня місяця на лісовій галявині збираються сучасні письменники, поети, літературні діячі зі всієї України та із-за кордону, щоб вшанувати творчість Лесі Українки.
Спочатку відвідали музей “Лісової пісні”, де для нашої групи велосипедистів екскурсовод розповіла про життя і творчість Лесі Українки, ознайомила із цікавою експозицією. Потім ми приєднались до глядачів поетичного свята “Лісова пісня”. Пропоную відвідати сайт ( prokovel.com ), публікація від 8.08.16 р. ( На Ковельщині відбулось святкове дійство “Лісова пісня”) і переглянути відео.
До закінчення дійства ми не були, а вирушили в Ковель, щоб встигнути відвідати історичний музей Ковеля, де ознайомились із експозицією міста від прадавніх часів до сьогодення.
Пізніше повернулись в табір, провели Руслана і Юліана зі Львова і Миколу з Нетішина додому, а ті, хто залишились, розпочали підготовку до подорожі на озеро Світязь.
Далі фотозвіт:
Ми прибули в ур. Нечимне.
Музей “Лісової пісні” в ур. Нечимне
Криниця, з якої Леся брала воду.
Торгівля книгами, сувенірами, виробами волинських умільців.
Урочище Нечимне.
Історичний музей Ковеля.
Для мене недільна поїздка була дуже цікавою з пізнавальної сторони:
– на святі Лесі Українки я познайомився з істориком із Кременця (бородатий такий – читав вірш про приміський автобус 🙂 ). Від нього я більше взнав про стосунки між поляками і українцями, що жили під владою Польщі до 2-ї світової війни. Про приниження поляками українців і волинську різню, як реакцію на це приниження – жахливий був час! Мені показали зо 5 томів історичного дослідження часу волинської різні, де історик пройшов по селам кожного району Волині і спілкувався з очевидцями того часу. З його слів, армія УПА не була зацікавлена в знищенні польського насалення і навпаки захищала поляків від розлючених селян. УПА старались щоб поляки не допомагали фашистам, які часто були поліцаями…
Також мене сильно вразила експозиція історичного музею. Я переходив від одного стенду до іншого, потім кілька разів повертався назад щоб пов”язати між собою хронологію подій: Австро-Венгрія – царська Росія – спроба взяти Ковель більшовиками – Польща – фашисти – УСРСР – Україна – Майдан – напад Росії.
Велика подяка співробітникам музею, що зберегли стенди без коригувань – так можна побачити об”єктивну картину історії.
– для себе зробив висновок: ми живемо в дуже хороший час на своїй землі і не є чиїмось підданими! І за якість нашого життя ми відповідаємо самі.
Дуже вдячний Павлові за організацію табору. Було якось затишно та спокійно на душі, відчуття зустрічі з давніми знайомими. Багато спілкувалися, пробували іншу техніку. Я навіть навчився їхати на флевобайку Сергія з Києва. У нього також є звичайний лігерад, але він надав перевагу флевобайку. Це тема для роздумів. Я однозначно вирішив робити собі такий самий флевобайк.
Шкода що не було Ганшина Олексія, та й взагалі я думав що буде більше любителів “лежачих”. Дякую за товариство та спілкування усім новим друзям. До нових зустрічей!