В Черкасах біля парку (Літак Су-7)

Завершив черговий побутовий виїзд на «Скотчмобілі». Останнім часом чи не кожна поїздка включає зустріч із представниками ЗМІ.

На цей раз я зустрівся з журналістами газет. Користуючись нагодою розповів всю відому мені історію HPV та розвитку велосипедів. Сподіваюсь, що готові статті хоча б частково відобразять ці цікаві факти, і читачі задумаються над тим, чому абсолютна більшість велосипедів виглядає приблизно однаково, не дивлячись на те, що існує величезна кількість успішних моделей іншої схеми, окрім вертикальної.
Взагалі основна мета поїздки була в закупівлі матеріалів для дитячого вело причепу. Я вирішив купити прості профільні труби 40*20*1.2 (сталь 08КП), на щастя вони є на черкаській металобазі, тому я добре зекономив не замовляючи доставку, а поїхавши за ними власним транспортом. «Скотчмобіль», як і інші веломобілі, не пристосований для того, щоб перевозити довгі або об’ємні речі всередині корпусу, адже всі навпаки, прагнуть зменшити габарити. Але я придумав спосіб, як закріпити зовнішній багажник саме для таких довгих вантажів. Багажник успішно пройшов випробування в сьогоднішній поїздці Беру ідею на замітку для майбутніх моделей.
Сама поїздка була на диво легкою. Можливо через те, що вітру майже не було, і я був у контактних педалях (раніше не їздив у них, бо взуття літнє).   Майже весь час їхав на останній передачі, зі швидкістью 25-27 км\год. Можливо їхав би місцями і швидше, проте передачі вже не вистачало. Ще однією великою перешкодою для швидкої їзди був стан дороги. Стан просто жахливий. Я вже просто перестав звертати увагу на постійні потужні удари по підвісці, коли колеса влітають в ями, бо ям настільки багато, що оминати їх часто просто немає де. Якщо якась яма була глибша за інші, і я не міг її ніяк оминути, то тоді доводилось вибирати, на яке колесо перенести удар. Найчастіше я цілив заднім колесом в найбільші ями, бо передні меншого діаметру, до того ж при попаданні в ями удар передається на кермо, намагаючись його повернути. Можливо, потрібно змінювати нахил шкворнів, щоб мінімізувати впив ям, бо це виявилось актуальніше, ніж я думав. Взагалі після загального пробігу в 820 км в передній підвісці вже є досить сильні люфти, що не пророкує нічого хорошого. Заміна шарнірів це досить дорога справа. Необхідно думати, як їх захищати, або знаходити спосіб відновлення.
Загальний час в дорозі до Черкас (разом із гравієм на початку) – 2 години 29 хвилин, середня швидкість – 20 км\год. Поки що це найкращий результат «Скотчмобіля». Нажаль, проїхати гравій швидше означатиме надмірний знос підвіски, тому, мабуть, пора починати заміряти час не від воріт, а з виїзду на асфальт, щоб не вбивати машину на камінюках. В середньому шлях в 4 км по гравію займає 30-35 хвилин.
Зранку були досить красиві краєвиди.

Ранок

Ранок

В долині щось горить

Долина Тясьмину в диму і тумані

В самих Черкасах місцями дорога ще гірша, ніж наш гравій. Добре, що хоч рівнина. Але були такі ями, що я боявся перекинутись на них!  Це при тому що дорога забита автівками повністю, і не має ніякої можливості для маневру, бо всюди автомобілі. Я кілька разів зачіпляв землю носовою частиною корпусу і навіть п’ятами ніг! До речі, вперше поїхав на веломобілі у контактних педалях. Відтуття – супер. Особливо класно те, що не потрібно вистібуватись на світлофорах

В Черкасах біля парку (Літак Су-7)

.
Перехожі на вулицях і водії часто махали мені руками. Потім спочатку один дядько, а потім ще один, сказали, що бачили мене по телевізору. Така популярність , поки що, має лише позитивний ефект – водії пропускають, не біб-ікають, даючи можливість оминути яму, навіть якщо їм доводиться для цього збавити швидкість. Проте я намагаюсь не зловживати.
На металобазі навколо веломобіля одразу зібрався натовп робітників. Проте питань ніхто не задавав, просто хотіли подивитися ближче. Я купив труби та шматки листового металу. Листи поклав всередину, а труби прив’язав до поличок. Вони не заважали колесам рулювати, і взагалі ніяк не відчувались на ходу.

На металобазі

Багажні полички

Багажні полички

Багажні полички

Потім ще, як завжди, навідався до продуктових магазинів, наповнивши багажні відділення на 60%. Та рушив у зворотній бік.
Маючи на увазі збільшену вагу я не намагався тримати високу швидкість, але мав настрій покрутити в спортивному темпі. Нажаль, постійні удари по колесах і маневри навколо ям сильно втомлюють. Я був дуже радий повернути з траси на наші сільські дороги, бо, як виявилось, вони хоч і розбиті, але набагато менше ніж траса Чигирин-Черкаси.
В Медведівці, чи не вперше за весь час, скільки я там буваю, зі мною привітались місцеві жителі. Мабуть щось у лісі здохло  Зазвичай від них можна було почути лише «Оно диви!» та «Ги-ги-ги!» Популяризація має ефект. В великій мірі дякуючи телебаченню, звісно. Тому раджу всім нашим ентузіастам знаходити телевізійників і проїхатись та підтримати «хвилю популяризації». Не відомо, коли ще буде такий шанс. Хоча журналістів цікавить, в основному, незвичайність, але я впевнений, що серед глядачів ТВ знайшлось немало людей, які або вже задумались про альтернативу авто та вертикальному велосипеду, або задумаються в майбутньому.
Без проблем завершив поїздку. Всього 120 км, загальний пробіг: 881 км. Мабуть, після першої тисячі доведеться робити поточний ремонт передньої підвіски. Сподіваюсь, що трасу якось полагодять, але не уявляю, як це можна зробити не укладаючи новий асфальт суцільним шаром. Латання ям тут вже не допоможе.

На сільській дорозі

На сільській дорозі

4 км гравію та крутих підйомів – “нагорода” в кінці кожної поїздки. Доводитсья мати на увазі та берегти сили для їх подолання.