Надалі мій шлях до табору був пасажирським, у компанії родини та друзів.
Раніше я вважав що на сумщині погані дороги, проте черкаська область нас неприємно вразила. Іноді швидкість машини не перевищувала 20 км/годину. Саме за вказівником Черкаська область, дорога перетворилась на полосу на смугу перешкод. Доречі на тому самому вказівнику від руки, чимось чорним було написано “осторожно”. Я припускаю що то написав маслом з пробитого картеру водій, що не зменшив швидкість на цій ділянці дороги.
Аж раптом дитина випалила: “Тату танк!” На обрії в променях сонця, що саме заходило, дійсно рухалось щось, що здалеку нагадувало танк.
той самий танк ближче :-),
і зовсім не страшний. До речі, це другий раз за моє життя, коли приймають мирний комбайн за танк. Перший раз подібне було рік тому, і тоді було не до жартів, бо в зоні АТО таки трапляються танки, але того разу все закінчилось добре і без зайвої стрілянини. 🙂
Комбайнери саме з`їзжались докупи, робота добігала кінця. То було схоже на з`їзд байкерів. Вони виходили поважні, хлопали один одного по плечу, шуткували. Саме біля них в нас сталася вимушена зупинка. Ми помітили, що з “Бобра” щось злетіло. Спочатку ми вирішили, шо то перетерлася мотузка, але все було цілим і на місті, чи не все… Не було ланцюга. Один з комбайнерів показав нам де він злетів і Льоша знайшов його на дорозі. Замок якимсь чином роз`єднався, вдруге за подорож. На цей раз він загубився назавжди.
Льоша, Марина та маленька Олеся.
До речі комбайнери спитали чи не цигани ми, і що то за машина у нас на даху. Не знаю чим пов`язані ці два факти, тим не менш, ми сказали, що так ми комбайнокради, тож треба пильніше дивитись за своїми залізнми конями. Всі посміялись від душі. А й справді цигани. Машина повна речей, двоє дітей, одне з них грудне немовля :-).
Переночувавши в наметах крайдороги (цигани :-)) вирушили далі. Дорога нагадувала тунель. Чарівно.
До самої черкаської дамби ми розважались з навігаторами. Навітел і Гугл намагались вести нас зовсім різними шляхами, та під рукою завжди була перевірена паперова мапа, яка допомогала нам на роздоріжжі. Доречі – гугл переміг, він частіше вказував приємним голосом дівчини вірнй напрям руху. Навітел все хотів повести нас позаханделеями 🙂
Перетинаємо дамбу. Нарешті Черкаси.
Дві Леськи близ селища Леськи 🙂
і на решті Чигиринщіна
До Чмирівки добрались без пригод, починало сутеніти. На дорозі нас зустріла Каріна з бризкалкою проти комарів. Ми були в машині і не одразу зрозуміли навіщо цей клопіт. Все стало зрозумілим трішечки пізніше :-).
Машина дотягла нас до двору Олексія та Каріни і встала. Наче тягла з останніх сил і виконав покладену задачу відключилася. Завести ми не могли її наступні два дні (це дещо вибило нас з колії і ми не змогли бути на всіх заходах, пропустили поїздку на Живун)
поки батько Олексія не повернув її до життя, за що ми йому щиро вдячні.Справжній майстер, він наче фортепіано налаштовував, і врешті решт серце металевого коня загуркотіло.
Далі буде…
Сподобалось, чекаю з нетерпінням продовження.
Супер!