6 коментарів до “Погляд із середини (розповідь дружини веломобіліста)”

1. У меня нет слов, есть только:
   АППЛОДИСМЕНТЫ,
   белая зависть 😉

   Алексею повезло.

   Я давно ищу себе спутницу, никак не могу встретить, видимо не там ищу.
   Карина, подскажи, пожалуйста, где водятся такие девушки, как ты?

2. s1l2,
   статья немного устарела) У меня поубавилось наглости:)))), но мои взгляды совершенно не изменились:)
   На самом деле, это мне повезло с Алексеем. У меня куча – целый ворох недостатков, и часто я удивляюсь, как Алеша меня терпит.
   А насчет вопроса… скажу честно – не знаю. ((Дело в том, что среди женского рода у меня практически нет единомышленниц или подруг. обычно леди хорошо, если не понимают мои взгляды, а бывает, что встречают их сразу достаточно агрессивно.
   От всего сердца желаю вам найти свою вторую половинку, и обрести с ней семейное счастье! Да такое, что б совершенно не жалелось о времени, потраченном на поиски.

3. Переклад статті (сподобалась, тому переклав її першою):

   Погляд із середини (розповідь дружини веломобіліста)
   Пише Каріна Ахмедова:

   На написання цієї статті мене штовхнуло багато причин. Але основні дві – це бажання зробити більший вклад в розвиток теми і набридле, обросле стереотипами, сприйняття веломобільної теми широким загалом суспільства – зокрема жіночою половиною.
   Коли я намагаюсь розказати незнайомим жінкам про нашу справу, перша їх реакція навіть не посмішка – співчуття. Знайшли кому співчувати .. Моя стать, вважає, видно, веломобільну тему навіть не те що неперспективною (або такою, яку важко реалізувати), а просто дурним дивацтвом мого чоловіка, «страждаючого ***нею», а мене нещасною дружиною «в бігудях», якій, бідненькій, доводиться все це терпіти…. І це трішки дістало
   Тому й хочеться поділитися жіночим поглядом із середини на нашу справу.
   Почнемо здалеку. Я вважаю, що людина, яка не розвивається, не може бути щасливою. Для нашої сім’ї веломобільна справа – це головна творчість, головний розвиток. Веломобілі внесли в моє життя дуже багато – спорт, здоров’я, походи і поїздки – тобто здорові розваги, море гарного настрою, е… покращення фігури (ви вже вибачте за самохизування, чесно, тільки в цілях популяризації ВМ Але головне навіть не все це.
   Я люблю наші веломобілі. І мені шкода тих, хто ніколи не пробував на них їздити… Ось кілька яскравих вражень про деякі з наших веломобілів.
   На “Стелс-Гонщик” я розігналась до – 44 км/год на рівнині.

   Це не супер-показник, навряд він когось вразить навіть із велосипедистів, але мені було 15, і це переживання – відчуття швидкості, азарт гри, змагання з самим собою, поєдинок з можливостями свого тіла «ну давай, покажи що ти можеш!»… це…це дуже здорово.
   На той час Олексій не мав такого досвіду і знань в плані технологій, однак саме після створення “F117″, “трейка в полікарбонаті” – який не дав очікуваних результатів, ми почали будівництво офі… дуже крутого “Великого Змія” В якомусь плані ця машина була Епічною. Епічною і фатальною.

   Ми були дуже захоплені і повні ентузіазму. Ще б пак, проект, щоб там кому не здавалось, був грандіозним. Офіційною метою було побити рекорд швидкості СССР, але стимулом – бажання досягти найбільшої швидкості, можливої для нас, підкорити маленький особистий Еверест. “Погасати” в решті–решт!
   Перш за все, це була перша серйозна робота зі скловолокном і смолою. І як би там не було, робота зі склопластиком – це важкий, довгий і кропіткий труд.
   Зізнаюсь, спочатку мені навіть не вірилось, що з пінопласту можна зробити таку гарну велику болванку, а з білястої склотканини і “запашної ” смоли – міцну тверду шкарлупку, яка, піддавшись багатьом обробкам і сміливим змінам, подарує металевому “низькому гонщику ” “крила”. В міру відсутності розчинника, ми витрачали купу пензликів, якими смола розмащувалась по тканині – вони швидко засихали і “муміфіковувались”. Одну з них я зберегла, і забравщи в дім, причепила до неї листочок паперу. На ньому написано : Принесення богу швидкості. Цю фразу добре зрозуміють ті, хто дивився фільм «Самий швидкий Індіан». Але й інші, думаю, зрозуміють.

   Часом нам не вистачало коштів, і тоді ми економили на чомусь, щоб продовжити будівництво: ранньою весною, на початку проекту, нам знадобилася фарба. Грошей на неї у нас не було, але були два зайвих нахлібники – півні. Ось їх ми і вирішили продати на місцевому щоденному ринку. За виручені кошти ми придбали свою фарбу.
   Багато хто вважає, що подібні ситуації це зайві обмеження себе в матеріальних благах, однак для людей, у яких є мрія і захоплення, це не так. Ми мали і маємо – воду, їжу, одяг і тепло зимою, а це, як на мене, все що потрібно, або, по крайній мірі, основне. А те, що дають мрія і творчість – ніде не купиш.

   Крім того, знайшлись і добрі люди – вони допомогли нам грошима на будівництво, так як неодноразово штурмована нами популяція місцевих чиновників із організацій, які, по ідеї, повинні займатися талановитими ідейними диваками :), так і не зробила нічого. “Держава гроші не фінансує”… ой дядю, віддай нам свій ролекс, ми здамо його і будемо будувати!…
   Улюблений мій веломобіль – це Народний. Перевірений в “боях і дорогами” старий, багато разів довівший свою надійність.

   Слід зазначити, що походи всією сім’єю, які ми здійснювали саме на ньому, це не тільки здоров’я і приємне проведення часу, це не тільки вогнища, заходи сонця і світанки, пригоди, нові пейзажі, нові місця, яскраві враження… Це не тільки труднощі, перешкоди, які проходяться і перемагаються із зусиллями… Це не тільки шурхіт коліс, свіжим вечерком на безлюдній трасі – по боках рожева смуга згасаючого заходу сонця, гладенькі поля молодих злаків, що стеляться аж до горизонту, а попереду кілометри, невідомість і привал на ніч… Це не тільки справжнє життя як воно є, сире і солодке, повне, насичене, без гарантій і обіцянок, котрі нічого не гарантують насправді… Походи на Народному дарують набагато більше – це перевірка команди. Сім’я – це перш за все команда. А деталі це особиста справа кожного.
   Ну і на сам кінець …. адже веломобілі, це одна з небагатьох сфер, в якій ще багато-багато всього можна придумати, зробити, виявити, це вільна область для нових ідей, і безкінечно великі можливості вдосконалення вже пройденого! Займатися цим може кожен, хто хоче.
   Може, хтось стане Колумбом серед незвіданих далечин відкривши абсолютно нові рішення…
   Коротше, дівчата, катайтесь. Веломобілі це круто! Багато втрачаєте. Скажу чесно – їзда на мопеді ніколи не дасть вам відчуття власної сили і не натренує ваші ножки і волю.
   Карина Ахмедова (karina199@ukr.net)

4. Дуже дякую за переклад! Завтра заміню текст

5. Замінив текст. Ще раз дуже дякую за такий якісниій переклад!

6. Олексію, пропоную видаляти мої “технічні” коментарі з перекладами, після заміщення ними основного тексту. Можете там десь у куточку надписати маленьким шрифтом, що перекладено з російської тим-то… А то мої коментарі мають такий розмір…як ціла стаття! 🙂

Коментарі закриті.