“Табір велоконструкторів – 2018”. День перший.

Підготовка

     Цього року я вирішив поїхати до “Табору велоконструкторів” не з лігерадом, а з новим, тільки що створеним складним велосипедом. По-перше, лігерад “Світанок” я створив ще у 2015 році, і приїздив із ним до табору вже три роки поспіль. По-друге, мені було цікаво випробувати свою нову конструкцію в умовах реальної мандрівки. По-третє, складний велосипед “Еврика-XXI” створювався саме для “гібридних мандрівок” – тобто таких, коли треба декілька разів за день складати та розкладати велосипед, причому робити це досить швидко. Лігерад “Світанок” теж можна розібрати, але ця процедура займає майже годину, як і зворотня процедура збірки. Використання лігерада або велосипеда, який складається та розкладається дуже швидко, має надати додаткових зручностей під час подорожі, а також економії часу та у деяких випадках – коштів.

Складний велосипед “Еврика-XXI” був створений, випробуваний та пофарбований заздалегідь, тому цього разу мені вдалося уникнути “авральної” підготовки до табору у самий останній час. Треба й далі підтримувати цю традицію – приїздити до табору із новою конструкцією, яка до того часу вже випробувана та підготовлена.

Поїхали!

     Нагадаю, що зараз я знаходжуся у Криму, і відстань від моєї домівки до найближчого залізничного вокзалу у Херсоні — більше 200 кілометрів, тому цей шлях і стане першим етапом “гібридної” подорожі.

Відстань від дому до автостанції, що знаходиться у райцентрі, я вирішив проїхати власним ходом на велосипеді. Був ранок, на вулиці — свіже повітря, чудова (як для літнього Криму) не жарка погода – гріх у такій ситуації лізти у переповнений автобус, тим більш із сумками та велосипедом, хоча й складеним. Легко, не напружуючись, я здолав 20 кілометрів рівно за годину. Автомобілів на дорозі у цю пору було дуже мало, тому ніхто не заважав мені отримувати задоволення від “ранкової розминки”.

На автостанції я швидко склав велосипед, а потім запакував його у чохол, викликавши тим самим зацікавлені погляди від декількох людей, які також чекали автобус.

“Еврика-XXI” на автостанції

Із перевезенням велосипеда у автобусі ніяких труднощів не виникло, навіть зважаючи на те, що на маршрут до кордону замість нормального автобуса пустили мікроавтобус на 18 місць, хоча цей напрямок користується досить великим попитом, і квитки на цей рейс треба купувати заздалегідь. Нормального багажного відсіку у цьому мікроавтобусі не було зовсім, було лише трохи місця за останнім рядом сидінь. Але я зміг умістити свій велосипед навіть туди, трішечки посунувши торби інших пасажирів 🙂

При перетині кордону виявилися перші переваги мандрівки з велосипедом: більшість людей несли в руках величезні сумки та тягнули чемодани (мало хто їде через кордон без великого багажу), а я у цей час не поспішаючи склав велосипеда, завантажив на нього свої речі та пішов до пункту пропуску, не маючи на руках нічого важкого. Після проходження першого пропускного пункту (КП “Армянськ” з боку Криму) я знову опинився у більш вигідному положенні: доки інші пасажири з мого автобусу перетинали розмежувальну лінію пішки, я швиденько проїхав цю відстань на велосипеді, і тому на другому пропускному пункті (вже українському КПВВ “Каланчак”) я був першим і пройшов його без черги. Далі у мене була година часу та 9 кілометрів відстані до найближчої залізничної платформи, від якої ходить приміський дизель-поїзд до Херсону. Про цей поїзд треба розповісти окремо.    Раніше він ходив у обох напрямках двічі на добу, причому у бік Херсону обидва рази дуже незручно – перший “дизель” відходив дуже рано, майже о п’ятій годині ранку, другий – навпаки – дуже пізно ввечері, коли більшість вечірніх поїздів із Херсону вже відправились. Але у цьому році до розкладу додали ще два приміських поїзда усередині дня, причому час їхнього прибуття у Херсон підлаштували під поїзда “Херсон-Харків” та “Херсон-Київ”. Так, це справді дуже зручно, особливо враховуючи величезну різницю між вартістю проїзда автобусом та приміським поїздом. Але при цьому досі немає жодного маршрутного транспорту від пункту пропуску на адміністративній межі з Кримом до залізничної станції “Вадим”, від якої ходять ці самі приміські дизель-поїзда! Є лише зовсім знахабнілі “таксисти”, які за ці 9 кілометрів хочуть зовсім неадекватну ціну, до того ж не за машину, а з кожного пасажира. Сподіваюсь, що найближчим часом місцева влада вирішить питання та організує маршрутки у цьому напрямку.

Подумки висловивши незадоволення з цього приводу, я вирушив далі. Через пару кілометрів я проїжджав повз величезні вітряні генератори. Вони справді дуже великі – у гарну погоду їх можна побачити навіть із північного узбережжя Криму, правда лише у бінокль. Але червоні ліхтарі, що вмикаються на вершинах цих вітряків у темну пору доби, уночі видно навіть неозброєним оком.

Вітряні генератори у Херсонській області на кордоні з Кримом

Приїхавши на станцію “Вадим”, я склав велосипед та спакував його у чохол. Людей, які очікували поїзд, було дуже мало. Приїхав приміський “дизель”, і тут виявилося, що насправді він складається із плацкартних вагонів. Для мене це було ще краще – я закинув велосипед на третю полку, де він нікому не буде заважати

“Еврика-XXI” у чохлі у потязі, на третій поличці плацкартного вагону

Прибувши до Херсона, я й надалі помічав переваги подорожування з велосипедом – навіть там, де можна тільки ходити пішки, а не їздити (на пероні вокзалу та на платформах) мені було набагато легше пересуватися за рахунок того, що усі мої речі були навантажені на велосипед. Потім я велосипедом вирушив у місто для того, щоб придбати продукти у нормальному супермаркеті по нормальним цінам, а не по “привокзальним” 🙂

Сама подорож залізницею ще з дитинства приносила мені якесь незвичайне задоволення, і до теперішнього часу це майже не змінилося. Подорож у поїзді для мене – це нові враження та нові місця, або навпаки – зустріч із старими знайомими, близькими друзями, яких давно не бачив, але у любому разі — приємні враження. Тому й до таких подорожей я готуюсь заздалегідь та прискіпливо, навіть отримуючи своєрідне задоволення від самого процесу підготовки. Підібрати одяг, підготувати спорядження, це раз перевірити свій транспортний засіб, будь то лігерад чи велосипед… Навіть вибір аудіокниг, які я завантажую у свій плеєр, теж має значення (а музики мій плеєр не бачив вже багато років – лише аудіокниги, у переважній більшості — фантастика). Ось так я і мандрую поїздом: булка, кава, плеєр із новими цікавими книгами та безкрайні українські пейзажі за вікном.

Моя мандрівка поїздом: булка, кава, плеєр із аудіокнигами та різноманітні пейзажі України за вікном

Коли я бачу за вікном щось цікаве, незвичайне чи просто красиву місцевість – дістаю перше, до чого можу дотягнутися (смартфон, фотоапарат чи екшен-камеру) та роблю фото або знімаю відео.

Стосовно перевезення велосипеда у поїзді — із цим не виникло жодних проблем. Раніше, коли я перевозив лігерад “Світанок”, я завжди брав вантажний квиток, щоб у провідників не було до мене претензій. А от до складного велосипеда не було ніяких питань навіть без багажного квитка.

На станцію Фундукліївка я мав прибути 24 серпня опівдні, про що і повідомив Олексію Ганшину. Через деякий час Олексій зателефонував мені та сказав, що він та Олег Троценко, який прибув на день раніше, зустрінуть мене з поїзда. Приїхали вони на двомісному чотириколісному веломобілі Олексія. Привітавшись, ми разом вирушили спочатку у місто, щоб придбати деякі продукти.

На станції Фундукліївка мене зустрічали Олексій Ганшин та Олег Троценко на двомісному веломобілі

“Табір велоконструкторів 2018”, як і у деякі попередні роки, розміщався на подвір’ї Олексія Ганшина. Впізнати його подвір’я можна або по скупченню HPV-техніки, або за фірмовим логотипом “velodreamer”, який Олексій “втілив у металі”.

Тут мешкає Олексій Ганшин 🙂

Прибувши до табору, я побачив там своїх старих знайомих – тих, хто зміг приїхати раніше за мене. Разом нас було вже п’ятеро: Олексій Ганшин, Олег Троценко, Ігор Моршалов, Сергій Петренко та я.

Далі треба було виконати декілька задач: приготувати обід, змайструвати великий стіл, підготувати місце для встановлення палаток. Я визвався приготувати борщ, і з цього приводу заперечень ні у кого не виникло 🙂 Хлопці пішли працювати на вулиці, а я відправився на кухню готувати. Через деякий час з’явився Сергій Петренко разом із своєю портативною bluetooth-колонкою та запропонував мені допомогу. Ось так ми й працювали – я куховарив, а Сергій чистив овочі, попутно розповідаючи мені про різні стилі та направлення гітарної музики, підкріплюючи свої слова мелодіями із портативної колонки. Коли у мене був готовий борщ, на вулиці у хлопців також вже був готовий стіл, і ми влаштували обід на вулиці, на свіжому повітрі.

Перші учасники, що прибули до “Табору велоконструкторів 2018”

Після обіду я пішов роздивлятися техніку інших учасників. Ігор Моршалов своїм ходом приїхав до табору на своїй новій конструкції — чотириколісному кузовному веломобілі із допоміжним електроприводом, подолавши при цьому відстань початку від Рівного до Києва, а потім від Києва до Олександрівки.

Ігор Моршалов та його електровеломобіль

Сергій Петренко прибув із своїм передньопривідним лігерадом “Schwalbe”, тобто “ластівка”, який протягом останнього часу він постійно вдосконалює та доробляє.

Сергій Петренко зі своєю “Ластівкою”

Звісно, усіх присутніх дуже цікавила нова розробка Олексія – кузовний веломобіль із несущим кузовом. Цьому апарату заслужено дісталося найбільше уваги, навіть не зважаючи на те, що на той час він був ще не на колесах.

Нова розробка Олексія Ганшина викликала інтерес у всіх учасників табору

На вечір стали прибувати інші учасники табору – приїхав на класичному велосипеді Олександр з міста Бровари Київської області, потім ще один Олександр разом із своїм сином – із міста Олександрівки, також на класичних велосипедах. Уже пізно увечері прибула ціла команда із Полтави у складі шістьох чоловік. Троє з них вже бували раніше у “Таборі велоконструкторів”, ще троє – “нові обличчя”. Разом вони подолали відстань довжиною 226 кілометрів, витративши на це трохи менше доби.

Додам кілька слів про свій складний велосипед. Мене дуже здивував той факт, що начебто звичайний велосипед привертав до себе увагу не менше, аніж лігерад, особливо під час його складання чи розкладання. Чесно кажучи, я не очікував такої реакції, і це стало для мене сюрпризом. На велосипед звертали увагу на автостанції, на залізничній платформі, навіть деякі прикордонники теж роздивлялися його з цікавістю. У таборі я також на прохання “глядачів” декілька разів показував, як “Еврика-XXI” складається та розкладається.

Показую учасникам табору, як складається та розкладається “Еврика-XXI”

Про технічні подробиці, виявлені переваги та недоліки свого складного велосипеда я напишу окремий звіт – про це є що розповісти. А у моїй нинішній розповіді закінчується перший день “Табору велоконструкторів 2018”.

ДАЛІ БУДЕ!!!

4 коментарі до "“Табір велоконструкторів – 2018”. День перший."

  1. Дивно – вже минув майже місяць після закінчення “Табору велоконструкторів 2018”, і досі не було опубліковано жодного звіту. Значить, я буду перший! 🙂

  2. Всі лінуютья – я також ,але звіт в процесі написання

  3. Подробно и информативно, прочитал с удовольствием! Ждем продолжения! Кстати о ветрогенераторах, они работали когда ты проезжал? Я слышал они сильно шумят.

  4. Да, ветрогенераторы работали, и шума от них никакого не было! Так что брехня всё это 🙂 Даже не представляю, какой именно шум могут производить эти огромные и довольно тихоходные агрегаты – у них ведь скорость вращения меньше 100 оборотов в минуту…

Залишити відповідь