Складний велосипед “Еврика-XXI” – перші підсумки, перші висновки

Отже, на даний момент велосипед “обкатаний” та готовиться до фінального етапу – фарбування.

З моменту останньої публікації користуюсь велосипедом майже щоденно – іноді для побутових потреб, іноді з метою тестування, проїжджаючи за один раз невелику відстань у декілька кілометрів. Усі явні “дитячі хвороби” проекту начебто усунуті, настав час велосипед розбирати та фарбувати, а також робити перші висновки та підбивати перші підсумки, але для початку я розповім про деякі конструктивні особливості.

Як я вже розповідав у попередній публікації, задній маятник я використав від старого велосипеда “Еврика-2”. Але той велосипед був сінглспідом, і тому мав задню втулку шириною 110 мм. Як відомо, сучасні задні втулки для встановлення блоку зірочок або касети зазвичай мають ширину 135 мм. Я взяв задню втулку на машинобудівних підшипниках та вкоротив проставки, що з обох боків стоять між контрагайками та підшипниками, і таким чином отримав потрібну мені ширину втулки 110 мм. Місця на ній вистачило лише для найменшого блоку зірочок – на 5 передач, і таким чином я отримав велосипед з передачами на маятнику від сінглспіда.

Передню систему я використав від МТБ, з якої видалив середню та малу зірочки, залишивші лише велику зірку на 48. Такий варіант виявився найдоступнішим.

Досить багато часу я витратив на прокладку тросиків – треба було прокласти їх таким чином, щоб і складанню вони не заважали, і під час руху ні за що не чіплялися. Тому з першого погляду шлях проходження тросиків до задніх гальмів та задньої перекидки може виглядати дивно, але то є не моя особиста примха, а лище технічна необхідність.

А тепер – результати випробувань та висновки.

По-перше — велосипед “Еврика-XXI” їде, причому доволі непогано їде 🙂 Звісно, у цьому немає нічого дивного – велосипед класичної форми, правильно складений із більш-менш якісних комплектуючіх, буде їздити у будь-якому разі. Втулки на машинобудівних підшипниках та покришки на 4,5 атм з помірним протектором даюсь досить гарний накат.

По-друге, п’яти передач виявилося більш ніж достатньо для такої конструкції. Реально я користувався лише останніми трьома, навіть якщо доводилося їхати проти сильного вітру, або по поганій грунтовій дорозі, або перше та друге разом. Куди можуть знадобитися перша та друга передачі, я навіть не уявляю – хіба що для подолання дуже тяжких підйомів, але у цій місцевості, де я зараз знаходжуся, таких підйомів немає.

Тут треба замітити, що на гарній рівній дорозі при відсутності вітру можна було би їхати швидше, тобто мати більш “високі” передачі. Але “Еврика-XXI” – це не шосейник, а усього лише складний велосипед – він не призначений для участі у велогонках чи у марафонах-бреветах на сотні кілометрів. Його призначення зовсім інше, до того ж складні педалі можуть не витримати великого навантаження. Навіть якщо встановити передню зірку помітно більшого розміру, то це викличе потребу суттєво переробляти задній маятник, щоб цеп при роботі ні за що не чіплявся. Тому найвища передача залишиться 48-14, що мене цілком влаштовує.

По-третє, сідло треба підбирати під себе. Ми, активісти HPV, збаловані зручними напівлежачими кріслами, сідаючи у сідло класичного вертикального велосипеду, відчуваємо особливий дискомфорт. Зараз на цьому велосипеді встановлено сідло від старого шосейника (поставив на час випробувань, бо воно було у мене в наявності), але я не можу назвати його зручним та комфортним безпосередньо для мене. Тому будут шукати йому заміну.

Четверте – за час випробувань підсідельний штир почав гнутися. В принципі, цього слід було очікувати – для випробувань я узяв самий бюджетний штир, який був тут у продажу, а довжина в нього чимала. Тому прийдеться або міняти його на більш міцний, або підсилювати той, що є зараз.

На момент написання цієї статті велосипед розібраний і готується до фарбування. На жаль, я не зважив його до того, як почав розбирати. Можу лише сказати, що вага у нього буде чимала у порівнянні з аналогічними конструкціями – причина криється у використанні деяких бюджетних компонентів (наприклад, стальних шатунів) і в тому, що я закладав у конструкцію зайвий запас міцності. Але особисто для мене зайві пара кілограмів ваги велосипеда суттєвої ролі не мають – хоча б тому, що у мене є значний потенціал у зменшенні своєї власної ваги – от у цьому напрямку мені й треба працювати більше!!! Хоча, з іншого боку, якщо з’явиться нагода замінити ті самі стальні шатуни на більш легкі алюмінієві – я це зроблю.

Трохи розповім про подальші плани стосовно проекту “Еврика-XXI”:
1. Пошити чохол для транспортування велосипеда у складеному стані
2. Пошити сумку, яка буде розміщена між верхньою та нижньою трубами рами
3. Встановити крила на обидва колеса
4. Випробувати цю конструкцію під час дальньої подорожі 🙂

2 коментарі до "Складний велосипед “Еврика-XXI” – перші підсумки, перші висновки"

  1. Привет Игорь! Могу подарить седло от чуть шире и мягче чем у шоссера. Мастеришь в Рожнах? Какой размер колес, по виду 16″?

  2. Приветствую Вас, Сергей! Нет, к сожалению, я сейчас нахожусь в Крыму 🙁
    Был бы я в Рожнах – я бы к Вам почаще в гости наведывался 🙂

    А размер колес на этом велосипеде 20″, и в целом велосипед не особо маленький получился (имеется в виду в разложенном виде), ведь я его делал под себя, под свой рост и вес. Точные размеры напишу чуть позже – сейчас весь аппарат разобран по частям, которые сушатся после покраски.

Залишити відповідь