Перша поїздка до Кропивницького (131 км)

DSCN1551

З часу мого переїзду і через великі зміни у сімейному стані я тимчасово втратив можливість їздити на далекі відстані, бо просто страшно залишати дітей самих на цілий день.  Але вчора випала можливість таки здійснити першу в цьому році дальню поїздку. Я вже дуже скучив за вечірніми зборами в дорогу, за тим, щоб прокинутись ще до світанку, попити чаю та вирушити в дорогу і зустріти схід сонця вже на деякій відстані від дому.

Мій веломобіль був створений як тимчасовий прототип. Я планував пройти на ньому максимум 4000 км, щоб зрозуміти, що таке поїздки в корпусі, які є переваги і недоліки. Також мав випробувати деякі технічні рішення по конструкції шасі (трайку). Більшість деталей були старими ще до встановлення на прототип, тому, після 4000 км все скрипить и хитається. Але я поки що не зробив нічого кращого для себе, а тому старий «Скотчмобіль» буде їздити до тих пір, поки не розвалиться, або поки я не заміню його чимось більш досконалим.  Втім ця поїздка також додала цікавий досвід, яким тут і поділюсь, разом із розповіддю про саму поїздку.

Мета поїздки, як завжди у мене, це не просто покататись. Це поїздка по магазинах до обласного центру – Кропивницького. Дистанція – 65 км в один бік. Набір висоти – 500 метрів.  Тобто всього мало вийти 130 км та набір в 1 км.  Я сподівався вийти на середню 20 км\год, тоді вся поїздка зайняла б 6 годин.

Завжди мати на увазі варіант «а раптом?

За 10 років поїздок на саморобних веломашинах я вже знаю, що іноді щось може зламатись. Таке буває рідко, але тим не менше, техніка є техніка.  Тому потрібно мати якісь запасні варіанти. Для мене запасні варіанти це значне запізнення, а це означає що потрібно мати фари на випадок нічної поїздки. В ході підготовки до подорожі, яка, поки що, відкладена, мій друг Ігор Галанін зробив для мене чудові пристрої – повербанк, який заряджається одночасно із використання енергії з нього, сонячні панелі для зарядки цього повербанку або напряму мобільного телефону, та дві фари. Імпульсну потужну задню, і передню.  За рік я жодного разу не скористався цими пристроями, але зараз як раз випала нагода протестувати.

З вечора встановив фари і повербанк, а сонячні панелі вирішив приклеїти вже зранку.  Спробував лягти спати раніше, але від емоційного підйому зміг заснути тільки під ранок. А будильник задзвонив в 5 ранку.  Вже почало сіріти. Поки я зібрався і все перевірив вже було 5.30, як раз хороший час для виїзду.

 

Зробив фото перед виїздом. Потім,  через 600 метрів, зупинився, щоб становити сонячні панелі. Обрій вже почав світитись яскравою димкою.

DSCN1549 DSCN1550 DSCN1551 DSCN1552

Через 10 км – Олександрівка. В містечку майже нікого немає на вулицях. Веломобіль іде дуже легко по рівнині, я намагаюсь тримати себе в руках і не гнати надто сильно (бо вже звик ганяти на короткі дистанції, а для довгих мандрівок головне це правильно розрахувати сили). На підйомах примушую себе перемикати передачі, навіть якщо хочеться «видавити» на високій.

DSCN1553

Виїзд з Олександрівки, праворуч бачу дві водонапірні башти. Як раз сходить сонце. Тому зупиняюсь зробити фото.

DSCN1554 DSCN1555 DSCN1556 DSCN1557 DSCN1558

Сонячні панелі починають заряджати повербанк. До речі я увімкнув обидві фари. І для тесту і для привертання уваги водіїв. Задня фара в імпульсному режимі блимає дуже потужно.  Настрій чудовий у передчутті нових пригод. Після закінчення підйому їхати стало дуже легко, і я одразу переключився на найвищу передачу. Це і стало моїм обмежувальним фактором, щоб не витрачати більше сил ніж необхідно.

DSCN1560 DSCN1562 DSCN1564

На спусках швидкість часто перевалювала за 50 км\год, а на підйомах падала нижче 10-ти, але в цілому їхати було комфортно, бо майже скрізь був непоганий асфальт. А водії вантажівок оминали мене якнайдалі, часто по зустрічній смузі, хоча я їм і не заважав, бо їхав майже весь час по білій лінії на узбіччі.

 

 

Після села Підлісне почався плавний спуск, можна було тримати швидкість 27 км\год абсолютно не напружуючись майже до самого Кропивницького, іноді взагалі припиняючи педалювання.  На цьому відрізку зустрічаю першого велосипедиста.

DSCN1567

DSCN1568

В самому місті починається погана дорога, спека і досить крутий підйом, але мені вже лінь перемикатись, тому тисну на нього, і в запалі проскочив свій поворот на вулицю Колгоспну. Довелось доїхати до кільця, і по ньому розвернутись, бо рух на дорозі досить щільний. Взагалі давно не їздив по місту і вже забув про неприємні моменти, наприклад про те, як це – дихати вихлопами автівок.  Повертаючись назад вирішив зупинитись біля льотної академії, щоб зробити фото на фоні літака.  Взагалі люблю літаки.

DSCN1570

Далі знову по заповненій автівками дорозі починаю спускатись до парку по вулиці Колгоспній, і потрапляю в пробку перед проїздом через арку. Давно не був в пробках, думаю, як себе поводити? Як авто чи як велосипед? Ширина веломобіля – 70 см, тому я можу пролізи між автомобілями і узбіччям. Я так і зробив, коли мене обігнала велосипедистка.  Попрямував за нею, обганяючи автомобілі, що стояли в пробці.

DSCN1572 DSCN1573

Далі спустився в парк, і став чекати на Сергія, бо я точно не знав, куди їхати далі. Трошки покружляв по парку. Час – 9.15. Тобто «брудний» час на дорогу «туди» склав 3 години і 45 хвилин. Але я майже не відчував втоми в ногах.

DSCN1575 DSCN1576 DSCN1577 DSCN1578

Дзвонить Сергій, каже куди їхати. Вирішили залишити веломобіль у нього в майстерні, і ходити містом пішки.  Завдяки невеликій ширині моя машинка без проблем помістилась в двері кімнати, а по сходах ми його знесли вдвох.

DSCN1579 DSCN1580 DSCN1581

Це навело мене на думку, що в принципі корпусний веломобіль можна зберігати і в квартирі, але потрібна допомога ще одієї людини, щоб тягти його по сходах. Робити це одному було б дуже незручно.  Після того, як всі справи в місті були зроблені, ми посиділи в кафе, і потім я вирушив у зворотню дорогу. Виїзд в 4 години. Одразу досить крутий підйом через арку, і ще було досить спекотно. Трошко попотів. Тут згодилась пов’язка на лобі, щоб піт не заливав очі, бо на малій швидкості обдув не достатній.  Але, на щастя, по прогнозу погоди на зворотній шлях обіцяли зустрічний вітер. Для мене це добре, бо навіть такий кривий корпус дає хорошу аеродинаміку, а вітер в обличчя при такій температурі додає комфорту. Взагалі не раз думав встановити всередині корпусу електричний вентилятор, бо якщо співпадає підйом і попутний вітер то всередині стає реально жарко, хоча корпус і захищає від сонячних опіків, звісно.

На  підйомі я побачив, що за мною їде велосипедист. Хіба я може дати себе обігнати? Почав крутити, щоб не дати йому шансів. Із всім моїм вантажем та власними 34 кг веломобіля це  було нелегко.  Після повороту почалась рівнина, і там я вже не гнав, бо знав, що попереду ще 65 км дороги. Але і дядько на велосипеді втомився, тому наздогнав мене лише на світлофорі. Але тут почався спуск, на якому я майже одразу розвив 55 км\год не обертаючи педалі, і велосипедист залишився позаду, а через хвилину взагалі пропав в видимості.  Я люблю перегони, що тут скажеш… Хоча для туризму це скоріше мінус, бо це невиправдана витрата сил. Та й моя техніка зараз явно не для перегонів.   Після виїзду з міста почався затяжний підйом зі змінним нахилом. Тут я вже став економити сили і знизив швидкість до 13-16 км\год. Добре, що зустрічний вітер не давав перегрітись. Але час від часу я пив солодкий лимонад (нажаль взятий з дому солодкий чай закінчися на початку зворотної дороги. Але краще за чай може бути хіба що, виноградний сік). Так близько 18-ти км підйому, а то й більше.  Водії вантажівок махали мені руками, їдучи назустріч. Я намагався розслабитись в кріслі, працювати лише ногами. І це непогано вдавалось. Не забувати про економію сил, бо я нікуди не поспішаю. Їхав, слухаючи музику, споглядаючи як сонце поступово починає ховатись за верхівки дерев.  Під його косими променями вималювувались чудові краєвиди. Взагалі видався красивий вечір. Я слухав музику думав про своє, і одночасно перебував «тут і зараз», думав то те, як буде чудово зробити більш досконалий веломобіль і поділитись цими відчуттями з іншими, хто ніколи не пробував так їздити.

DSCN1583 DSCN1584 DSCN1587

Нарешті село Підлісне і кінець довгого підйому. Тепер можна було їхати швидше і відпочивати на спусках, відновлюючи сили. Знову на спусках швидкість зростала до 50-ти, а на підйомах падала менше 10-ти, але завдяки тому, що веломобіль не потребує підтримання рівноваги, а ваше тіло тримає сидіння, можна дійсно їхати не поспішаючи.

DSCN1588

На підйомі як раз вже була тінь, і він мене скоріше порадував, ніж засмутив.  Залишалось менше 10-ти км до Олександрівки. Ще трохи мрій в дорозі  і  ось попереду виринають водонапірні башти, так само під косими променями сонця, як і зранку, але тепер з іншого боку.

DSCN1589 DSCN1591 DSCN1592

Спускаюсь в містечко. Воно вже все в тіні. Тепер звертаю увагу на те, які в нас тут погані дороги. На трасі ніде не було стільки ям. Але в цьому є і плюс – підвіска проходить хороші випробування при місцевих поїздках, а в Олександрівку я їжджу майже щодня.  Вперше за всі 120 км вмикаю першу передачу на підйомі від Олександрівки до чигиринського повороту.  Вже мало сил для потужного педалювання. Але знову ловлю себе на думці, що саме завдяки наявності цього підйому я залишаюсь в формі, незважаючи на те, що тепер на можу їздити далеко.  Але піднімаюсь повільно, майже зі швидкістю пішохода.

Ще 20 хвилин, і я повертаю в Китайгород.  Прибуття додому в 19.40, тобто ті ж самі 3 години і 40 хвилин що і дорога «туди».  По велокомпьютеру вся поїздка зайняла 7 годин і 24 хвилини. Дистанція – 131.6 км. Середня швидкість близько 18 км\год.  Запишемо для порівняння з майбутніми результатами на цьому маршруті.

Який же це кайф після поїздки залізти в душ, випити теплого чаю і, смачно поїсти і солодко заснути!  Співчуваю автомобілістам, бо вони позбавлені цього…

 

 

 

9 коментарів до "Перша поїздка до Кропивницького (131 км)"

  1. Спасибо! Всегда читаю твои описания с удовольствием, информативно, интересно, класные фотки! Жаль, но в моей квартире подобный аппарат не поместится.

  2. Дякую за цікавий звіт! Що називається – дорвався (це я про тебе). 🙂 Теж їздив у відносно далеку мандрівку на своєму 72-х тонному (кг) трайку. Запасу електроенергії вистачило на ввесь відрізок шляху (85 км) втоми майже не було. Ввесь шлях зайняв 5 годин 30 хв. Середня швидкість 15,5 км/год.

  3. Дякую Олексію! Фірмові звіти від Вас про мандрівки завжди читають легко та цікаво, у Вас є талант оповідача! Дуже добре, що серія оповідей про мандрівки відновилась.

  4. Дякую за цікавий опис. Думаю що потрібно мати і відкритий і корпусний веломобілі. В спеку комфортніше коли обдуває а в холодну пору навпаки.
    Щодо зберігання веломобіля то я не розумію чому усі хочуть тащити велосипеди у квартиру? На дорозі потрапляєш колесами у нафтопродукти , екстременти, калюжі, деякі покришки та змазки мають стійкий запах і усе це тащиш у квартиру де спиш та граються діти? Чому не обєднатися 5-6 власникам та зробити в дворі будинку гаражик для велосипедів (веломобілів) типу МАФ??? Цеж ваш будинок і ваш двір!
    Швидкості за 50 мені і неснились. Усетаки аеродинамічний обтікач робить свою справу. Без обтікача я розганяв на спуску до 45 але педалювання просто шаланне і довше 3 хв таке не витримаєш , да і безпечно почуваєшся на такій швидкості лише на новій дорозі без ям та напливів. Слід також звірити велокомпютер з реальним пробігом бо я у налаштуваннях поставив на колеса 25дюймів хоча їду на 26 бо показує високі швидкості та пробіги.
    Щодо співчуття автомобілістам то повністю згідний , мене також “пре” від поїздок : щодня їду на роботу по 14км туди та 14 назад, а при будь-якій нагоді стараюсь ще проїхати хоча б 10-20 км. У вихідні під вечір люблю рвонути на 50-60 км заради розваги.
    А взагалі Олексій молодець! Саме такі люди надихають робити щось корисне суспільству а не плисти за течією як усі.

  5. Чудово написано.Середня швидкість це з урахуванням зупинок на фотографування, перекус і т.п.? чи просто відстань поделена на час? Максимальна швидкість вражає!я навіть на доволі крутому спуску розганявся максимм до 49 (згідно ЖПС).

  6. Дякую, що читаєте! Середня взята згідно показникам спідометра. Перед виїздом я обнулив показники часу і відстані. Тобто це швидкість виключно під час руху. Взагалі “Скотчмобіль” не швидкісний. Магеллан був швидший за нього (до хорошого швидко звикаєш) там можна було розвивати до 70-ти в тих самих умовах. Що до максимальної швидкості, то я кожу поїздку розвиваю 60-65 км\год (в залежності від напряму вітру) на спуску в 6%. Обертати педалі марно, бо передачі вистачає максимум до 40-ка км\год. Взагалі коли швидкість більше 30-ти я припиняю педалювання. Дорога з ямами і горбами. Роблю я це по-перше щоб не зношувати гальма зайвий раз, і щоб відчувати керування. На великій швидкості ями пролітаються майже не відчутно, і не створюють ніякої загрози, а от асфальтні нпаливице – гірше. Керування стає невпевненим на швидкості більше 45-ти км\год. Дл впевненого керування потрібно встановити задній амортизатор з демпфером. Ще під час набору такої швидкості корпус не витимує повітряного тиску позаду, і його починає роздувати з боків, а хвіст, навпаки, затягує всередину (плівка починає тертись об заднє колесо).

    Відкритий веломобіль не буде більш комфортим саме через прямі сонячні промені. потрібен корпус, який не пропускатиме тепло (плівка частково пропускає інфрачервоне випромінювання), і в середині мати вентилятор, що живиться від тих же сонячних батарей. Батареї взагалі дуже корисна річ, і важать якісь грами. А в купі з тінню всередині і вентилятором комфорт в спеку має сильно зрости. Я колись думав ще встановлювати всередині розплювачі води, як для поливу домашніх вазонів 🙂

  7. Мені про розпилювачі також думка приходила, думаю що це хороша ідея . Я в суботу вертався з роботи біля озера то коли 10 хвилин поплавав то як на світ народився! А коли ввечері їхав по маршруту 77 км то також розпочав з купання. Правда помогло це мало бо дув сильний зустрічний вітер та сонце а дорога розбита з великими пагорбами (Стригани-Славута-Ізяслав) За дві години я проїхав 42 км а було до дому 35 км та година до заходу сонця. Швидкість за 20 було неймовірно важко тримати але коли виїхав на дорогу з Хмельницького до Шепетівки з хорошим покриттям та пологими спусками і крутими підйомами то гнав 30-35 а підйоми 25-30км/год.
    За годину і двадцять хвилин я був вдома але останні 5 км від Славути їхав у суцільній темряві а на педалі вже не тиснув бо сил вистачало лише підіймати ноги а опускались вони самі.
    Вчора їздив лише купатись але їхати було дуже складно. Сьогодні на роботу доїхав за 40 хвилин хоча зазвичай їду 32-35. Висновок – потрібно грамотно розподіляти свої сили щоби не було перевтоми та такого “відходняку”.
    Олексію , спробуй зробити собі такий обтікач як я робив. Його сонце не перегріває та вітер не деформує, він легкий та дешевий але форму та розміри роби свої. Не те щоби я впарював свій “геніальний” винахід просто він реально працює.

  8. так зворушлово написано… пройняло до глибини!
    Молодець, Олексію, що витримав життєве випробування і повернувся до свого хоббі.

    Бажаю цікавих дальніх поїздок ще в цьому сезоні

Залишити відповідь