Наші щорічні збори хоч і звуться “Табір велоконструкторів”, але фактично являють собою “велопохід на HPV-конструкціях”, і зараз мають досить віддалене відношення як до “табору”, так і до “велоконструкторів”. І такий формат зборів підходить далеко не всім. Особливо яскраво це виявилося у нинішньому році. Я спілкувався з декількома нашими активістами, і вони розповіли, що не змогли приїхати до “Табору велоконструкторів-2017” тому, що формат проведення зборів був саме похід, а не табір. Одним людям завадили сімейні обставини, іншим – проблеми із власним здоров’ям, дехто хотів би приїхати усією родиною разом з маленькими дітьми, а ще є люди, яких цікавить тільки табір, а не похід. Усі ці активісти змогли б прийняти участь у зборах, якби формат проведення був іншим.

Тому на наступний рік я пропоную розділити “Похід на HPV-конструкціях” та “Табір велоконструкторів”. Це повинні бути незалежні один від одного заходи, які будуть проводитися у різних місцях та у різний час. Тоді кожен з нас зможе прийняти участь саме у тому заході, який йому більше підходить та більше цікавить. Думаю, що знайдуться бажаючі, які захочуть відвідати одразу обидва заходи – і табір, і похід.

Тепер конкретно по кожному заходу:

“Табір велоконструкторів”

Місце проведення табору – подвір’я та майстерня одного з наших активістів, який забажає прийняти у себе цей захід. Табір має бути розташований на одному місці протягом усього терміну проведення.
Термін проведення табору – від 3 до 5 днів, не враховуючи часу на прибуття та від’їзд учасників. Знову-таки маю зазначити, що довготривалий термін проведення наших заходів є перешкодою для багатьох активістів, тому і пропоную планувати табір саме на такий строк.
Мета проведення табору:
— спілкування учасників між собою, обмін досвідом та ідеями;
— знайомство з різними видами HPV-техніки, яку учасники привезуть із собою у табір, випробовування цієї техніки;
— спільне обговорювання позитивних сторін та недоліків конкретних конструкцій, пропозиції щодо їх покращення та розвитку;
— розповіді учасників про різноманітні “секрети майстрів” – кожен учасник може розповісти про корисні навички та технології, які він сам освоїв та які будуть цікаві та корисні іншим;
— можливі нетривалі виїзди (протягом одного дня) до інших активістів чи велоконструкторів, якщо хтось із них мешкає неподалік;
— можливі нетривалі виїзди (протягом одного дня) до якихось цікавих місць чи об’єктів, якщо вони справді заслуговують уваги.

Олексій Ганшин запропонував використати час проведення табору для моделювання того способу життя, яке має бути у HPV-поселенні, тобто вирішувати усі соціальні та побутові проблеми, користуючись виключно HPV-технікою: з’їздити у місто, відвідати крамницю чи ярмарок, привезти у табір продукти чи якісь інші товари, і так далі… Такий собі “побутовий тест-драйв” нашої техніки.

Взагалі на зборах у таборі треба займатися у першу чергу тими справами, які неможливо зробити шляхом спілкування через інтернет чи використовуючи інші засоби зв’язку. Інтернет інтернетом, але спробувати проїхатись на різноманітних трайках та лігерадах, створених іншими конструкторами – це зовсім інша справа!

Також треба заздалегідь чітко визначити, чим саме організатор заходу зможе забезпечити своїх гостей, а про що мають подбати самі учасники. Наприклад, організатор предоставляє місце для розташування табору, доступ до власної майстерні, електрику для зарядки електронних пристроїв, питну воду, душ, доступ до мережі інтернет, а учасники самі їздять до магазинів та на базар, закуповують продукти, готують їжу.

Час, відведений на прибуття учасників, я пропоную встановити вечір одного дня та ранок наступного, а безпосередньо самі збори розпочинати о півдні. Справа у тому, що більшість потягів, що курсують Україною, є швидкісними нічними потягами, і прибувають вони до пункту призначення або рано вранці, або у першій половині дня. Тому для економії часу як учасників, так і організатора, має сенс розпочинати збори саме о півдні. Увечері попереднього дня можуть прибути ті активісти, які мешкають недалеко від місця проведення табору – такі учасники зазвичай їдуть або приміським потягом, або автобусом, або своїм ходом. Точно так же слід планувати і завершення заходу – щоб останній день був зайнятий справами, а на вечір цього дня планувати від’їзд більшості учасників. Ті, хто мешкає неподалік табору, переночують та поїдуть додому вранці наступного дня.

У майбутньому можна буде спробувати ще один цікавий варіант проведення табору – побувати по черзі у двох різних велоконструкторів при умові, що вони мешкають не дуже далеко один від одного. Наприклад, збираємося та розпочинаємо табір у першого майстра, проводимо там два чи три дні, потім один день використовуємо на те, щоб переїхати та перемістити табір до другого майстра. У другого майстра також проводимо два чи три дні, після чого щасливі та задоволені роз’їжджаємось по домівках. Такий варіант можливий лише при умові, щоб відстань від першого місця розташування табору до другого можна буде подолати протягом одного дня – своїм ходом та приміськими потягами. Лише у приміському потязі можна провозити усю нашу техніку у “ходовому” стані, не розбираючи її, до того ж приміська електричка або дизель є найдешевшим із усіх наявних видів громадського транспорту, та й квитки на них заздалегідь бронювати не треба.

“Похід на HPV-конструкціях”

Звісно, у такому поході можуть приймати участь не тільки власники та конструктори HPV-техніки, але й активісти чи просто зацікавлені люди на звичайних класичних велосипедах. Це правило і так у нас діє вже давно.

Тривалість безпосередньо самого походу, на мою думку, має складати від 4 до 6 днів, не більше. Більш тривалий термін не дозволить деяким нашим активістам прийняти участь у поході.

Пропоную для походів не визначати одного організатора, як це було до нинішнього року, а розподілити “ролі” та обов’язки між декількома учасниками. Буде краще, якщо кожен візьметься робити саме те, що він уміє робити краще від інших. Відповідно, кожен має узяти із собою саме той інвентар, який необхідний для виконання обраної “ролі”. Стосовно розподілу обов’язків краще буде визначатися ближче до самого походу, коли вже сформується список учасників, але попередньо я уявляю собі ось такі “ролі”:

1. “Розвідник” – учасник, що має гарну фізичну форму та здатен їздити швидше від основної групи. Обов’язково повинен мати при собі смартфон чи інший пристрій, що містить карти місцевості та GPS-навігацію. “Розвідник” при необхідності їде уперед, щоб визначити місце для привалу чи для ночівлі, знайти потрібний магазин або домовитись про те, щоб набрати питної води або, наприклад, зарядити електронні пристрої учасників походу. Було б гарно, щоб “розвідником” став той, хто безпосередньо розроблятиме маршрут походу.

2. “Відповідальний за вогнище” – повинен мати із собою запальничку, сухе пальне або рідну для розпалу багаття, невелику туристичну сокиру та все інше, що може знадобитися для розпалювання вогнища та його підтримання.

3. “Відповідальний за паливо” – має обов’язок знаходити та приносити дрова для розведення вогнища. Можливий варіант, що частину дров прийдеться везти із собою (якщо відомо, що на місті наступного привалу їх ніде взяти). Із інвентаря повинен мати невелику пилку-ножовку або ручну ланцюгову пилку.

Хтось із двох попередніх учасників про всяк випадок повинен мати із собою якусь альтернативу дров’яному вогнищу, наприклад туристичну газову горілку з балоном.

4. “Кухар” – возить із собою казан на декілька літрів для приготування їжі, черпак, кухонний ніж, дошку для нарізання овочів, відкривачку для консервів, набір спецій, засіб для миття посуду і т. п. Готує їжу на весь колектив.

5. Якщо будуть ще ідеї – допишу пізніше.

Звісно, розподіл обов’язків може бути зовсім інший, але головна ідея – не звалювати усю відповідальність на одну людину, а заздалегідь, ще у процесі підготовки до походу, визначитися із тим, хто за що буде відповідати – незалежно від того, чи буде єдиний організатор, чи ні.

Стосовно маршруту похода. До нинішнього часу маршрут завжди розробляв організатор заходу. Якщо на наступний рік все-ж таки буде організатор, тоді зрозуміло – він і буде маршрут розробляти. Але якщо одноосібного організатора не буде, то можливий маршрут може запропонувати будь-хто із учасників походу, а потім, у разі потреби, цей маршрут ми усі разом  “оптимізуємо” колективними зусиллями. При цьому запропонований маршрут зовсім не обов’язково прив’язувати до місцевості, де проживає розробник маршруту чи якийсь інший учасник походу. Мабуть, так буде ще цікавіше. Взагалі-то в Україні є дуже багато цікавих місцевостей, де ми досі не каталися…