найсмачніше… 😉

Найсмачнішим у таборі, то було спілкування,  загальні покатухи та катання на машинах друзів.

Я двічі відчув приємне відчуття: “Я їду!!!” Ну знаєте це відчуття, коли тобі десь років 10 і ти вперше спіймав рівновагу. Так було зі мною на задньоприводному лігеріді Артура Пивовара, та на Флевобайку Сергія Мурав`йова.  Апарат такого типу я тепер хочу собі в колекцію. Як будуть сили і наснага, обов`язково зроблю собі флевік.  Проте я трохи забігаю вперед.

Восьмого вранці ми поїхали на базар. І ось що я вам скажу. Дуже приємно вранці їхати у справах на лігераді, але ще краще робити це у команді однодумців!  Для мене це було вперше. Дякую Вам, що Ви є!

Про базар мені додати нічого. Олексій досить докладно розповів все у своїй статті, проте був один момент, який запав мені у душу:
Поки частина групи бігала по базару та закупала провізію, друга частина спілкувалась біля велотехніки. Підходили місцеві, з цікавістю роздивлялись чудернацькі (на їх думку) апарати, задавали питання. І ось один дідусь і питає: “Хлопці а ви звідки?”.  Нажаль не пам`ятаю хто відповів йому “З майбутнього дідусю, з майбутнього”. …

Ну щож, як на мене, я ни проти такого майбутнього. 🙂

Повернувшись до табору, ми з Льохою знову з головою занурились під капота.

 

Дітвора ж того дня відривалась на повну. Олеся з Катьою  витягли дитячі трайки і нарізали круги, наче молоді шумахери, незважаючи на те, що налаштовані ті машини були на Семена та Антона, менших за дівчат.

 

Олеся на антоновому трайку:

 

 

набігались, поїли, знов побігли кататись. Що ще треба дітям для щастя?

 

В вечорі вже дорослі дядьки повиводили свої машини, та давай нарізати круги на доріжці. Саме тоді я спробував і “Гармонію” з електричним “помогайчиком”, трайки Габріеля та Юрія (на останньому з-за різниці у зрості доводилось звисати п`ятою точкою з сидіння, щоб дотягтись до педалей, мабуть збоку це виглядало досить кумедно), задньопривідний лігерад з хом`яком, та флевобайк. На вох останніх доводилось звикати тримати рівновагу по новому, проте коли піймав її і поїхав це дуже приємне відчуття. Флевік же взагалі підкорив моє серце.

Дев`яте  я цілком провів під капотом. Дякуючи Олександру Борисовичу, в вечорі машина була на ходу.

Десяте. Важливий день. День зустрічі з велопробігом “Захід-Схід”, до того ж цього дня найдовший маршрут, ще й з елементами походу, бо табір перебазовувався до кременчугського водосховища. Не буду повторювати про клопіт і кучу речей.  Одна справа  – коли до походу збираеться група професійних туристів, у яких все відлагоджено до автоматизму, і зовсім друга – сімейні туристи-любителі (частково) з дітьми. :-).

Знову відчуваю, що буду повторюватись. У Олексія події того дня росписані дуже докладно.

Додам трек та трішки фоток (Олексію, будь ласка підправ треки, та навчи мене їх додавати. Дякую):

<iframe height=’405′ width=’590′ frameborder=’0′ allowtransparency=’true’ scrolling=’no’ src=’https://www.strava.com/activities/365624638/embed/8b576c652a93e4714b3a38b2ef34877ee7f996d6′></iframe>

Далі був смачний мед у Олександра в Чигирині. знов повторююсь 🙂 .  Проте не згадати про гостинність хазяїв не можу. Зустріли як рідних. Напоїли, нагодували, надали перепочинок . Дякуємо Вам!

Ось! Є що додати! Від Олександра четверо полтавчан, Юра на трайку, його товариш і я вирушили окремо від групи, щоб зробити невеличкий гак та заїхати на недобудовану атомну станцію близ Чигирина та напівзаброшене селище енергетиків “Орбіта”

Сталкер. Хто грав – той зрозуміє. Аж відчуваєш, що десь там за рогом сховався контролер. Шариш по карману у пошуках гайок, щоб кидати їх попереду себе, щоб не вляпатись в аномалію.

 

 

і все ж там живуть люди,  нажаль не здогадався сфотографувати. Взагалі то хто не бачив звичайної хрущовської п`ятиповерхівки… у сосновім бору… на віддаленні від населенного пункту 15 км :-).

Полазивши по руїнах, позаглядавши в трубу, в волю нафотографувавшись, вирушили до основної групи, яка успішно добралась до “моря” і розбивала табір на берегу. Звісно трішки заблукали, ну а як без цього. 🙂 Але ж кажуть що язик до києва до веде:
– Ви не зустрічали тут нестандартних велосипедистів?
– Авжеж, он туди поїхали.

Трек ось:

<iframe height=’405′ width=’590′ frameborder=’0′ allowtransparency=’true’ scrolling=’no’ src=’https://www.strava.com/activities/365789562/embed/9faf5ba7b961d9db51a9f3ed2594b71f6582c4fc’></iframe>

Фотки з моря кину скопом:

 

а тут всі такі замріяні, наче філософи. 😀

 

Амазонка

 

Чарівно…

Що тут можна ще додати. це просто чарівно, засинати під шум прибою. Лише сміття від попередніх відпочиваючих повертало у реальність, а так – казка.

Одинадцятого почали роз`їзжатися. Знову повторююсь :-).  Да і сумно писати, бо коли пишеш, перебираєш спогади, минулі емоції. Було дійсно сумно що все закінчується. Ми не стали повертатися до Чмирівки, бо машина була підлатана (за це окрема подяка Богдану), та не відремонтована, а їй нас ще до Сум везти. Тож попрощались з усіма у Олександра в Чигирині, та не поїхали одразу додому. Вирішили виїхати зранку, а на ніч поїхали на те саме місце біля моря (водосховища) де ще зранку розміщувався табір велоконструкторів 2015.

Шлях до дому був спокійним та без пригод. От правда доріг у кіровоградській області ми не знайшли. Більш менш нормальна траса почалась тілки в полтавській. Після подорожі я більше не вважаю сумські дороги поганими :-). Все пізнається у порівнянні.

Вдома були увечорі 12-го. всі цілі, здорові, загорілі та задоволені…

...Гей гей-гей мій чорний воле
Степ широкий стерня коле
Вітер віє повіває         
Казаночок закипає...

 

У статті використані мої фото, моєї дружини Юлії та Марини Тодорчук