Надалі мій шлях до табору був пасажирським, у компанії родини та друзів.

Раніше я вважав що на сумщині погані дороги, проте черкаська область нас неприємно вразила. Іноді швидкість машини не перевищувала 20 км/годину. Саме за вказівником Черкаська область,  дорога перетворилась на полосу на смугу перешкод. Доречі на тому самому вказівнику від руки, чимось чорним було написано “осторожно”.   Я припускаю що то написав маслом з пробитого картеру водій, що не зменшив швидкість на цій ділянці дороги.

Аж  раптом дитина випалила: “Тату танк!” На обрії в променях сонця, що саме заходило, дійсно рухалось щось, що здалеку нагадувало танк.

той самий танк ближче :-),

і зовсім не страшний. До речі, це другий раз за моє життя, коли приймають мирний комбайн за танк.  Перший раз подібне було рік тому, і тоді було не до жартів, бо в зоні АТО таки трапляються танки, але того разу все закінчилось добре  і без зайвої стрілянини. 🙂

Комбайнери саме з`їзжались докупи, робота добігала кінця. То було схоже на з`їзд байкерів. Вони виходили поважні, хлопали один одного по плечу, шуткували. Саме біля них в нас сталася вимушена зупинка. Ми помітили, що з “Бобра” щось злетіло. Спочатку ми вирішили, шо то перетерлася мотузка, але все було цілим і на місті, чи не все… Не було ланцюга. Один з комбайнерів показав нам де він злетів і Льоша знайшов його на дорозі.  Замок якимсь чином роз`єднався, вдруге за подорож. На цей раз він загубився назавжди.

Льоша, Марина та маленька Олеся.

До речі комбайнери  спитали чи не цигани ми, і що то за машина у нас на даху. Не знаю чим пов`язані ці два факти, тим не менш, ми сказали, що так ми комбайнокради, тож треба пильніше дивитись за своїми залізнми конями. Всі посміялись від душі. А й справді цигани. Машина повна речей, двоє дітей, одне з них грудне немовля :-).

Переночувавши в наметах крайдороги (цигани :-)) вирушили далі. Дорога нагадувала тунель. Чарівно.

До самої черкаської дамби ми розважались з навігаторами. Навітел і Гугл намагались вести нас зовсім різними шляхами, та під рукою завжди була перевірена паперова мапа, яка допомогала нам на роздоріжжі. Доречі – гугл переміг, він частіше вказував приємним голосом дівчини вірнй напрям руху. Навітел все хотів повести нас позаханделеями 🙂

Перетинаємо дамбу. Нарешті Черкаси.

Дві Леськи близ селища Леськи 🙂

і на решті Чигиринщіна

До Чмирівки добрались без пригод,  починало сутеніти. На дорозі нас зустріла Каріна з бризкалкою проти комарів. Ми були в машині і не одразу зрозуміли навіщо цей клопіт.  Все стало зрозумілим трішечки пізніше :-).
Машина дотягла нас до двору Олексія та Каріни і встала.  Наче тягла з останніх сил і виконав покладену задачу відключилася. Завести ми не могли її наступні два дні (це дещо вибило нас з колії і ми не змогли бути на всіх заходах, пропустили поїздку на Живун)

поки батько Олексія не повернув її до життя, за що ми йому щиро вдячні.Справжній майстер,  він наче фортепіано налаштовував, і врешті решт серце металевого коня загуркотіло.

Далі буде…