Стаття\реферат на тему: Рання історія HPV і заборона їх участі у велоперегонах UCI

velocar_3

Розшифрування:
UCI – Union Cyclist International – Міжнародний Союз Велосипедистів (Організація, яка реєструє рекорди і розробляє правила велогонок).

HPV – Human Powered Vehicles – Веломашины

IHPVA – International Human Powered Vehicles Association – Міжнародна Асоціація HPV (організація, яка реєструє рекорди і розробляє правила гонок для HPV).

Рикамбент – Лігерад (лежачий велосипед)

Всі, хто цікавився історією велоспорту і велосипеда взагалі, певно чули про те, що винайдення велосипеда сильно прискорило науково-технічний прогрес. Перші авіатори були вело і мотогонщиками, а конструктори першого літаючого літака – брати Райт – взагалі мали свою веломайстерню.
Велоперегони були дуже популярні вже в 1890-х роках. Велосипеди того часу з виду були дуже схожі на відносно сучасні «Старт-шосе» з кермом-бараном. В тих велосипедах вже тоді використовувались пневматичні колеса, ланцюговий привід, а з 30-х років 20-го століття і перемикання передач.

ЦИТАТА:

В 1893-му році в Офіційному Бюлетені Союзу велосипедистів Франції з’явилось повідомлення, в якому деякий Лару запропонував використовувати «прозорий вітровий щиток в алюмінієвій рамі вагою 380 грам». Своє нововведення він обгрунтував так: «На сьогоднішній день велосипеди настільки добре сконструйовані, що опір коченню при русі зведений до мінімуму. А от опір повітря, значний при достатньо великій швидкості, може бути усунуто за допомогою мого пристрою».

КІНЕЦЬ ЦИТАТИ.

Хочу підкреслити, це було в 1893-му році.

В 1913-му році годинний рекорд середньої швидкості вже досягав 43 км\год (по велодрому).

Авіаконструктори і пілоти, які часто були велогонщиками, на початку 20-го століття не могли не думати про те, щоб зменшити повітряний опір велосипеда так само, як вони зменшували опір своїх літаків і дирижаблів. Технології того часу дозволяли робити на диво легкі конструкції із дерева і композитів.
Один із таких ентузіастів – авіатор Буно Варіла, котрий в 1913-му році використовував перший обтікач для велосипеда – «Велоторпіль». На фото чітко видно, що він також застосував закрите заднє колесо для зменшення опору шпиць.
tropille1

tropille2

Ось що писали про цей велосипед спеціалісти-велоконструктори того часу:

ЦИТАТА:
«Велосипед ніколи не стане рухатися швидше, якщо до нього не додати значну масу. Навпаки, гоночну машину завжди треба намагатися робити більш легкою. Кожному ясно, що маса це ворог».
КІНЕЦЬ ЦИТАТИ

Марсель Берте – відомий велогонщик початку 20-го століття активно займався пошуком технічних рішень, здатних збільшити швидкість велосипеда. Сам він був спортсменом, тому добре міг оцінити переваги більш обтічної форми безпосередньо під час гонки. Восени 1913-го року Марсель Берте на обтічному велосипеді “Велоторпіль” встановив одразу кілька світових рекордів, зокрема: проїхав 5 км за 5 хвилин і 39.9 секунди. Його середня швидкість становила 57 км\год. Велика маса обтічного велосипеда не перешкодила йому встановити нові рекорди.
Посля цього визнані велоконструктори почали копіювати «Велоторпіль», і больш сильний гонщик на «клоні» побив рекорд Берте. Новим рекордом стали 5 хв 23 секунди.
Однак дуже багато велогонщиків і виробників велосипедів виявили незадоволення таким станом справ. Їм, видно, не хотілось вникати в тонкощі аеродинаміки, особливо враховуючи той факт, що виготовлення велосипедів уже було непоганим бізнесом, а велоперегони – найкращою рекламою. Нові рекорди не були анульовані, але були перенесені в окрему категорію «Велосипеди з пристосуваннями для зменшення опору повітря».
Почалась 1-ша Світова Війна, під час якої Марсель Берте воював у винищувальній авіації.
В 1919-му році Берте повертається у велоспорт на новому «Велоторпілі». Але тепер він націлений не тільки на велоспорт. Він демонструє корисні властивості обтікача в повсякденному житті (саме тому на фото він в костюмі з краваткою).

 

tropille4

tropille3

В 1933-му році починається новий етап розвитку велосипедів з оптікачами.
Марсель Берте у віці 45 років вирішує встановити новий рекорд у годинній гонці. Його друг і конструктор попередніх обтікачів «Велоторпіль» Марсель Ріфар, тепер працює в компанії, яка виготовляє гоночні літаки. Разом вони розробили нову версію велосипеда з обтікачем під назвою «Велодін-01». За неперевіреними даними вага всього апарату разом з обтікачем складала 15 кг, що дуже мало навіть за сучасними мірками. Каркас був виготовлений із деревини хвойних порід, обшитий шпоном із тюльпанового дерева.

velodyne_1

Перша ж спроба встановити рекорд була вдалою. За 1 годину Берте проїхав 48,6 км, і встановив новий світовий рекорд в категорії «Велосипеди з пристосуваннями для зменьшення опору повітря» по офіційній класифікації UCI. Однак, рекорд не був записаним через «невірний старт» так як помічники бігли за стартуючим Берте, щоб не дати йому впасти на низькій швидкості.
velodyne_2     Під час другої спроби, через місяць, лопнуло колесо, що спричинило падіння. А тим часом настала зима…
19-го листопада 1933-го року Марсель Берте встановлює світовий рекорд, пройшовши за 1 годину 50 километров!
Берте писав, що обтікач додає 30% швидкості при тих самих зусиллях гонщика.

 

velodyne_3

velodyne_4

Вже тоді почалась антипропаганда альтернативних велосипедів:
velodyne_5_karikature

В цей самий час Шарль Моше, виробник побутових веломобілів «Велокар», розробив лежачий велосипед «Велоризонталь», котрий не мав ніяких обтікачів і відповідав всім вимогам UCI до велосипедів для участі у велоперегонах.
velocar_4Так як «Велоризонталь» був запущеним у серійне виробництво, а популярність велогонок була дуже високою, багато хто брав участь в них саме на цьому лежачому велосипеді і показували дуже хороші результати.
Деякі газети того часу писали:
ЦИТАТА:
«Цей велосипед міг би означати революцію у виготовленні велосипедів і зникнення легких мотоциклів». «Другорозрядний гонщик кидає виклик, наміряючись установити світовий рекорд в годинній гонці на «Велокарі», відомому також як «Крісло з колесиками» або «Ванна».
КІНЕЦЬ ЦИТАТИ.
В липні 1933-го року Френсіс Фор – трековий спринтер, потренувавшись на «Велоризонталі» («Велокарі»), з першої ж спроби б’є півгодинний і 5-ти кілометровий рекорди, при чому за всіма правилами його велосипед відповідає нормам UCI.
Незабаром Френсіс Фор б’є і офіційний годинний рекорд для необтічних велосипедів, його середня швидкість – більше 45 км\год.

 

velocar_2    Фор має намір покращити рекорд, однак знову починається хвиля незадоволення навколо незвичайного велосипеда через ті самі причини. Новий велосипед буде означати зміну лідерів на ринках продажу. Крім того, існує ще і купа важливих чиновників, які вже давно не являються велосипедистами, але займають важливі посади в велоспорті. Вони, м’яко кажучи, з недовірою дивляться на лежачий велосипед, а багато з них просто відкрито висміюють його. В загальному – настрої в суспільстві неоднозначні.

velocar_1

Щоб довести ефективність нового велосипеда Моше хотів привернути до цієї справи кращого гонщика. Однак кращі чомусь не йдуть на контакт із ним (певно, їм і так достатньо добре платили, а пропаганда нового велосипеда загрожувала відстороненням від «кормушки»).
UCI проводить конгрес із обговоренням нового велосипеда, але покищо не забороняє його участь у велоперегонах.
Тим часом виробництво «Велокарів» набирає обертів. Все більше любителів доганяють спортсменів завдяки покращеній аеродинаміці. З’являються нові модифікації (на основі моделі для перегонів з’явились більш комфортабельні моделі для повсякденної їзди)..

РЕКЛАМА ВЕЛОКАРА (1933-1934 роки) ЦИТАТА:

  З велосипедом «Велокар» Ви отримаєте комфорт і станете швидким. Не можна не визнати: сучасний велосипед майже бездоганний. На протязі 30-ти років його концепція практично не мінялась, піддавалися вдосконаленню тільки деталі. Але прогрес непереборно розсуває границі досягнутого. Наша продукція – «Велокар» прекрасно це підтверджує. Являючись продовжувачем відомої серії педальної машини (чудову конструкцію якої оцінили більше тисячі задоволених клієнтів), він надає користувачеві дві переваги – більше швидкості і більше комфорту.
Замість того, щоб вилазити на витягнуте вузьке сидіння, гонщик сідає на оббите матерією, як ніби на стілець.
Замість того, щоб нахилятися вперед, він відкидається назад, як у кріслі. І не обов’язково тягнути ручки руля, коли крутиш педалі, – зусилля від тиску на педалі сприймається спинкою сидіння. Така чудова посадка ідеальна для огляду. Ви вільно оглядаєте дорогу і насолоджуєтесь сільськими пейзажами, тоді як звичайний гонщик при швидкій їзді бачить тільки переднє колесо.
     На велосипеді такої конструкції можна легко опустити ноги на землю. Аварії менш небезпечні. Навчитися їздити легко, так само як стартувати чи зупинятися. А настільки висока швидкість – це не якісь-там вигадки, всі велогонщики знайомі з нею.
Завдяки чому отримані ці переваги? Чи дійсно справа збільшенні тиску на педалі внаслідок опори на спинку? Чи у відмінній аеродинаміці? Можливо, справа в обох факторах. Як би там не було, світові рекорди доводять дивовижну швидкість велосипеда».

КІНЕЦЬ ЦИТАТИ

 

На початку 1934-го року «Велокар» все ще був дозволеним для учасні в перегонах, і всі встановлені на ньому рекорди визнавалися офіційно. Однак кращі спортсмени, хоч і програвали, все одно не погоджувалися пересісти на «лежачий» і всякими способами висміювали його. Популярність «Велокара», що дуже зростала загрожувала розоренню магнатам, які добре живуть, продаючи звичайні велосипеди. Нажаль, замість того, щоб розробити сучасні лежачі конструкції на горі тиснуть на раду UCI.
velocar_3

І, нарешті, 1-го квітня 1934-го року комітет UCI публікує визначення велосипеда для перегонів. Ключовий момент – вісь каретки повинна виступати вперед по вертикалі відносно сидіння, не більш ніж на 10 сантиметрів.

Всі рекорди «Велокару» проголосили недійсними. Ці правила діють до цих пір.
Крім того, категорія «Велосипеди з пристосуваннями для зменшення опору повітря» усунена. Тепер дозволені тільки обтічні шоломи.

 

З тих пір про лежачі велосипеди надовго забули. Ентузіазм їх творців згасав, а гонщики не хотіли боротися за неофіційні рекорди, адже вони не приносили їм слави.
І тільки аж у 1975-році американець Честер Кайл відновлює інтерес до альтернативної велотехніки, а в 1976-му році була заснована Міжнародна Асоціація творців апаратів, що рухаються енергією людини – IHPVA, яка зайнялась реєстрацією рекордів на HPV. Популярність перегонів HPV поки не йде ні в яке порівняння з популярністю традиційних велоперегонів.

Эпілог:

Я вважаю, що альтернативна велотехніка несправедливо забута. Більшості з нас не потрібні рекорди, ми не є професійними гонщиками, яким платять зарплату за рекламу велосипедів, тому заборона UCI нас не стосується. Ми їздимо на велосипеді заради задоволення від їзди. А їхати комфортно, та ще і швидко, набагато приємніше саме на лежачій велотехніці.
Перших конструкторів лежачих велосипедів і нас із вами розділяє ціле століття. Хто в курсі справ у велоспорті той міг оцінити представлені в цій статті результати. Вдумайтесь, це було майже сто років тому!
Звичайно, ми навряд чи можемо перемогти кращих спортсменів, але завдяки нашим велосипедам, ми можемо добре сісти їм на хвіст, з порцією морозива в руці!

Доповнення

Інформаційний листок, який конструктор «Велокару» Шарль Моше роздав всім членам ради UCI, коли вирішувалась доля «лежачого»:

ЦИТАТА:
«Які є доводи проти «Велокару?» У спини гонщика є опора? Але звичайний гонщик опирається на руль! Гонщик покращує свою аеродинаміку? Але звичайний гонщик робить те ж саме, нахиляючись вперед! Кажуть, що ця машина дає гонщику перевагу. Але ж велоспорт це не просто атлетика – обладнання також грає свою роль. Велосипед став легшим, пневматика замінила тверді шини і тепер «трубки» – це витвір мистецтва, вершина сучасних технологий. Сьогодні кажен може використовувати різноманітні ланцюгові передачі, зірки і так далі. І точно так само будь яка людина може купити, скласти чи замовити собі наш рикамбент.
Але коли ви відносите Рикамбенти до категорії спеціальних велосипедів, то його достоїнства нема з чим порівняти. Було б безглуздо, якби титул «Чемпіон світу» присвоювався менш швидкісному гонщику тільки за те, що він їхав на велосипеді застарілої моделі».
КІНЕЦЬ ЦИТАТИ.

Із листа Шарля Моше:

ЦИТАТА:
«Оскільки «Велокар» добре поєднує в собі особливості туристичного і міського велосипеда, то після успіхів на треку ми вирішили випробувати його в шосейних гонках.
Любителі, які купили у нас «Велокари», вчинили вельми мудро. У всякому випадку, вони були єдиними, хто їхав у середині групи без особливих зусиль. Всі вони зайняли непогані місця. Невідомо, які були результати, але я думаю, що у деяких гонщиків – на достатньо високому рівні.
Так чи інакше, ми вирішили найняти професійного гонщика. Дати йому можливість навчитися керувати «Велокаром» і ретельно потренуватися, перш ніж вступити в боротьбу з провідними спортсменами.
І цим професіоналом став іспанець Мануэль Моран, котрий вирішив спробувати долю у Франції. Він не знайшов собі команду, і ми змогли заключити з ним контракт. Мануэль легко вправляється з машиною і старанно освоює її. Коли він тренирується на кільцевій трасі для автогонок «Лонгшамп», я інколи проїжджаю з ним кілька кругів. Він – гонщик, який володіє хорошою витривалістю, і наповнений ентузіазмом. Однак він не спринтер. Ми надали ще один «Велокар» його другу Фернандезу, і, таким чином, вони тренуються в парі.
Моран вперше брав участь у перегонах за нас 3-го червня 1934 року в гонці «Париж-Контре». Заборона UCI вже була в силі, але французька влада дозволила нам стартувати. Мій кузен Олександр розказує, що там відбувалося:
“Незабаром посля старту Моран виходить вперед. Ніхто не намагається наздогнати його. (“L’Officle du Cycle” повідомляє, що якась дитина викрикнула: вони наближаються, і цей крихітний малюк попереду!. Це і був Мануель на «Велокарі».
Скоро він вже обійшов усіх на 5 хвилин, а після 100 км – на 10. Спортивні менеджери команд обговорюють ситуацію, що склалася і приймають рішення догнати Морана за будь-яку ціну. Вся група гонщиків починає діяти як одне ціле. Моран відчайдушно намагається прискоритися, але його наздоганяють за кілька кілометрів до фінішу. Він опиняється в кінці групи і приходить через кілька хвилин після інших, зовсім виснаженим.
Із цих перегонів ми зробили такі висновки:
1. Якщо рикамбент на 10-15% швидший у змаганнях з рівним суперником, то з групою суперників на 15-20% повільніший.
2. Тому, щоб мати шанс на перемогу, нам потрібна команда професійних велогонщиків. Але оскільки ми не можемо дозволити собі наймати дюжину спортсменів, то повинні шукати інше рішення.
Ну, а пізніше нам взагалі заборонили приймати участь у стартах. Це і вирішило проблему».
КІНЕЦЬ ЦИТАТИ
Шарль Моше. 1934 рік. Франція.

Використані джерела:
Книга «Сила Человека – Забытая Энергия» (Арнфрід Шмітц. Фото теж із цієї книги.
Переклад книги на російську: Ул’яновский Веніамін (засновник і діючий президент Московского КЕБ).
З питаннями про придбання книги звертатися безпосередньо до Ул’яновського.
Карикатура з морозивом авторства Каріни Ахмедової.
фото зі сторінки 140 із книги:

 

Автор статті: Олексій Ганшин

Переклад на Українську: Михайло Девдера

 

velocar_6

velocar_5

Читать также: “АЭРОДИНАМИКА HPV” – Честер Кайл

 

11 коментарів до "Стаття\реферат на тему: Рання історія HPV і заборона їх участі у велоперегонах UCI"

  1. !!! уже тогда знали !!!
    “Если рикамбент на 10-15% быстрее в соревновании с равным соперником, то с группой соперников на 15-20% медленнее.”

  2. Ходят непроверенные слухи, что в той гонке, где Манэль Моран проиграл группе, его не просто обогнали, а грозили расправой, если он попытается приехать первым…

  3. Заборона федерациї зупинила прогрес на 80 років.

  4. Наздоров’я! 🙂 Там я ще фото переробив – підписав по українськи (скинув на пошту)… Ще одне прохання: змініть будь-ласка одну букву у заголовку з “… їх участі в велоперегонах UCI” на “… їх участі у велоперегонах UCI”. При читанні в умі дві “в” проблем не викликають, а от при читанні в слух виговорити просто неможливо. Це я не додивився…

  5. З фото трохи складніше, бо написи відскановані з книги. Потрібно підрізати фотографії. Але зрблю, як буде більше часу. Доречі, ось посилання на оригінал книги: http://hpv.com.ua/wp-content/uploads/2014/10/HPV_Power.zip

    Не викладав її раніше, бо намагвся додержуватись авторського права (хоча я не претендував ні на які права, просто сам Ульяновський книгу в Інтернеті так і не виклав, з незрозумілих для мене причин). Зараз бачу, що “зажимання” подібних матеріалів абсолютно не йде на користь розвитку HPV. Тому, якщо у пана Ульяновського будуть претензії – то його справа.

  6. Дуже цікавий матеріал, є над чим замислитись… Після прочитаного захотілося й собі лігерада змайструвати! 🙂 Проте, цього року навряд чи вийде – багато інших проектів треба реалізувати, може в наступному вдасться…

  7. Я бачив на сайті “HPV” рубрику “Гумор” в якій була замітка про одного користувача. Він своїми запитаннями висловлював дике нерозуміння лежачих велосипедів. І я думаю, що справа тут не в розумових здібностях, а просто в браці потрібної інформації, відсутності HPV культури. Мабуть, слід перейменувати рубрику на “Невігластво”. 🙂

  8. Одна справа, коли людина дійсно вперша бачить подібне і цікавиться, вчому причина, чому ви їдете лежачи? Хіба так зручніше? Секунду тому вона взагалі не могла уявити собі щось подібне, що так їхати взагалі можливо. У такому випадку питання не вигладають як смішними.

    Але коли якісь розумники починають закидати щось на зразок “Ти що, не можеш на нормальному велосипеді їхати?” або “та тобі ж незручно!” – оце вже гумор.

Залишити відповідь