Рами “Колумб-3”
Сьогоднішні фото. На днях почну ходові випробовування кожної рами. Відкрию маленьку таємницю – мені так і не вдалось зробити стапель настільки точним, щоб рами і задні вилки з нього бездоганно підходили одне до одного. Кожен фреймсет доводиться трохи корегувати, щоб колеса були на одній лінії. Я вже стомився шукати причини цих похибок, можливо тут комплекс причин. Та, зрештою я зрозумів, що отримую задоволення від того, що трошки підганяю кожну задню вилку до конкретної рами. Мені подобається тестувати кожен фреймсет, і докладати руки до кожного з них окремо. Більше не прагну робити безликі копії. Якщо вони прагнуть бути трохи унікальними, то нехай : ) Втім, це стосується тільки пари рама+задня вилка. Інші частини без проблем підходять з різних фреймсетів і їх можна розкомплектовувати за бажанням.
Рами “Колумб-3”
Рама “Колумб-3”
На фото видно задню частину рами. Тепер там паз для кріплення сидіння замість трубки, як було в попередній версії. Це дозволяє легко міняти кут нахилу сидіння та його висоту, а при необхідності і переставляти кронштейни в інше положення на самому сидінні, і при цьому не потрібно піклуватись про відповідність отворів для кріплення.
Кріплення бокового багажнику тепер співпадають з кріпленнями сидіння тільки на першому отворі. Два інших незалежні.
На бумах каретки тепер є кріплення для ліхтарів. Вирішив робити його зварним, бо не можу передбачити ситуацію, коли це кріплення може заважати. Окрім того, в нього є ще дві важливі функції (на нього опирається руль у відкинутому положенні, і воно являє собою заглушку отвору в “ріжку”, щоб туди не попадала волога).
Після комплектації, тестування і підгонки рам почну етап зовнішньої доробки.
Можливо, залізячки при зварюванны веде. Це нормально. Здається, таке властиво чи не кожному виробництву (навіть серійному) незалежно од того, що там за метал: сталь, чи алюміній, чи титан. Веде не кожну зварену раму, та відсоток є.
На більшості велозаводів поведені рами правлять, закріпивши в каретці на контрольному стенді й засунувши в лобову трубу двометрову ломаку. За неї, натурально, хапаються двоє дядьків та смикають, доки рама не стане рівною. Це перевіряють тут же, на стенді, бо він якраз для того.
Втім, в легких випадках (коли раму не скрутило після зварювання ґвинтом, а лише трохи повело вбік) обходяться одним дядьком і звичайним дрючком. Ось алюмінієва рама на заводі Kalkhoff, німецькому, само собою:
http://www.kalkhoff-bikes.com/uploads/tx_templavoila/0414_DCW_Produktion_02.jpg
Зрозуміло, такі картини кожен виробник намагається приховати: в кожного ж за леґендою в усіх місцях висока технологія і всяке таке. Тому подібних фото майже нема в мережі.
Так, забув сказати: правлені об’єкти вважаються повноцінними, ніяк не позначаються й нічим не вирізняються з-поміж решти. На міцність та витривалість рами воно не вплива.