Після морозів -10 на початку зими, зараз настала відлига. Температура +5, доволі сильний вітер. У молодшого сина скоро день народження, і дружина відрядила мене по продукти, окрім того і в мене були справи в Чигирині.

Нещодавно я приварив до бокових багажників трайка горизонтальні полички (щоб ставити туди 10-ти літрові каністри з водою, виявилось, що возити їх на трайку, навіть на круті підйоми набагато легше, ніж тягати в руках, окрім того це ще й підтримка форми між виїздами), отже із нововведень з минулого разу тільки ці полички. Підвіску я відключив ще перед позаминулою поїздкою, і заново налаштував паралельність коліс, провівши тест на вільне скочування.

Подорож почалась із грязюки, але це був спуск. Через грязюку я не зміг скоротити шлях полями, як це робив при морозах, тому довелось дертися на дві гравійні гірки і спускатись з них. Нажаль, без підвіски це було неприємно, а в деяких місцях просто нестерпно. На «пральній дошці» яка виникла на дорозі, мене навіть почало підкидати в сидінні! Довелось сильно знижувати швидкість. Але і на малій швидкості трайк постійно штурхало в боки. Я їздив тут із підвіскою. Навіть 35 мм ходу роблять справжнє диво з такої дороги. Нажаль я забув фотоапарат. Фото зроблені вже по завершенню завдання по доставці покупок.

Нарешті 4 км гравію позаду, і я на асфальті. Одразу почав розгін, але зустрічний вітер не дав перейти на останню передачу. Асфальт був мокрим, а де-не-де були калюжі, і коли я втрапляв у них, колеса здіймали 3Д фонтани бризок. З передніх коліс вони летіли в основному повз мене, а от із заднього перелітали через голову і потрапили б навіть на обличчя, якби не мотоболом. Про нього розкажу окремо – дуже корисна річ для такої погоди. Я використовую забрало шолома в основному як козирок, майже ніколи не опускаю його повністю, бо одразу запріває. Але коли на вулиці дрібний дощ, то приспущене забрало не дає краплинам потрапляти на окуляри. А при сильних морозах гарно захищає від крижаного вітру. Правда доводиться постійно регулювати положення забрала – в залежності від швидкості.

На асфальті трайк їхав гарно, особливо коли асфальт був гладеньким. Але ями спричиняли клопоти, їх тепер треба або повністю оминати, або, якщо не виходить, то пускати під заднє колесо. Комфорт, знову повторюсь, не той, що з підвіскою. І, я впевнений, що на поганій дорозі я більше втрачаю швидкості без підвіски. Це частково підтвердили і тести на скочування по поганому асфальту. Але необхідно провести більше тестів для висновків.

Вже в самому Чигирині був затяжний спуск. Зазвичай на Магеллані я там не гальмував без потреби, і розвивав швидкість 62-65 км\год не обертаючи педалі. Зараз не втримався від спокуси спробувати трайк на швидкість. Але був розчарований. Коли швидкість була близько 40 км\год (по відчуттях, бо їхав без спідометру), керування трайком стало невпевненим, а коли швидкість зросла ще більше – я взагалі почав вихляти плавною змійкою. Позаду мене їхала автівка і не наважилась навіть обігнати, а коли ми разом з нею мали оминути припарковане на правій стороні інше авто (для чого треба виїхати на зустрічну смугу), я виконав маневр з сіпаннями, ледве втримуючи трайк. При чому рухи рульовими важелями були мінімальні! Це вже ставало небезпечно, проте я вирішив не гальмувати. На щастя спуск закінчився і швидкість почала падати. Десь на 35 км\год трайк знову став стабільним і передбачуваним.

По Чигирину я їздив швидко, бо асфальт там хороший на головних вулицях (майже не їздять вантажівки). Часто вмикав останню передачу. Швидко вирішивши свої справи приїхав до продуктового магазину. Звідти витяг повні баули харчів, загальною вагою близько 26 кг (зважив вдома). Транспортування курячих яєць – справжня проблема, коли мова йде про велосипед. Багажний кофр, звісно, сильно покращив ситуацію, але і в кофр яйця доводиться класти, упаковані в ячейки, а ячейки загортати в зимову шапку, мало того, притягувати до стінки кофру резинкою. Нажаль, поки я пер баули з магазину, половина яєць розчавилась всередині. І коли я витяг їх, щоб покласти в кофр, на мене чекав неприємний сюрприз. А тут ще й перехожі все цікавляться, чи зручно і чи можна купити такий велосипед (трайком народ цікавиться разів у 10 інтенсивніше, ніж лігерадом). Я постарався врятувати вцілілі яйця, обережно загорнувши їх в пакети. Також в кофр поклав те, що боїться бути притиснутим резинками (торт і іграшки). Все іншие примотав резинками до бокових багажників, перед цим викрутивши регулювання висоту амортизатора на максимальну висоту.

Трайк став малочутливий до наїзду заднім колесом на ями, тільки злегка похитувався на них. А от наїзди на ями передніми колесами викликали хитання як на човні. Проте я швидко до цього звик.  Додому поїхав спочатку не поспішаючи, на першій передачі легко, хоча і повільно, виїхав з Чигирина, а потім помчав з попутним вітром. На спусках знову провів швидкісні тести на керованість. Багаж ніяк на неї не вплинув, трайк втрачав стабільність після 40-ка км\год. На швидкості близько 35 км\год керування ще комфортне, далі починається терпимий дискомфорт.

За що я обожнюю поїздки вело транспортом, так за те, що під час них думки линуть швидко і пронизливо. Став згадувати все, що знаю про керованість. Але знаю я не так багато… Але що знаю точно – європейські веломобілі їздять зі швидкостями понад 60 км\год, а на спусках і під 80. Тому вони точно вирішили цю проблему. Згадував відео французького рейдера-велонавта (той, що їздить в корпусному веломобілі), де він мчить з середньою 50 км\год по дорогам з вантажівками. У нього є невеличке вихляння в такт педалюванню, але видно, що іншому апарат стабільний (веломобіль WAW). Ось тут це відео:

Дійшов до висновку, що спочатку реалізую нову підвіску, там буде по-іншому встановлена вісь колеса. Якщо це не допоможе – буду шукати рішення в зміні чутливості самого керма. В авто це вирішено черв’ячною передачею, але європейці вирішили якось по-іншому. А поки що просто не буду дуже сильно ганяти з гірок.

Так доїхав до нашої гравійки. Підніматись на гори вже було значно важче, ніж на пустому трайку. Але, коли ставало важко, я просто знижував темп. Це величезна перевага трайку, в тому, що він не падає на малій швидкості. Вже в селі, коли мене знову чекала гірка з грязюки, я побачив, що вся «дорога» перетворена на болото, бо хтось заперся туди автівкою, і видно, що не з першого разу. Але трайк на диво гарно заліз на першу частину гірки. Але далі я побачив ЗІЛ з будкою, який займав майже всю дорогу – це електрики різали гілки на деревах. Підібравшись до них ближче (по грязюці на підйомі десь 10%) побачив, що, начебто, зможу пролізти між вантажівкою і сусідським парканом. Почав просуватись. Дядьки аж заклякли від здивування. І все було б добре, якби не вихлопна труба, що стирчала в мій бік. Бахнувся об неї кофром так, що щось аж затріщало… Відкотився назад і побачив помаранчеву фарбу на трубі, і чорну дірку в кофрі через дзеркало… Хтось пожартував, що я пофарбував їм трубу. А я взяв вправо і вже нормально розминувся з ЗІЛом. Далі звернув на свою вуличку, де і зробив ці фото. На останній підйомник (10 метрів до хати) не зміг виїхати – забуксував у грязюці. На щастя кофр не постраждав, тільки фарба здерлася і там з’явилась чорна пляма. Він виявився реально міцним : )

Продовжуємо розробку безпечного, універсального трайку!