Табір велоконструкторів – 2014: передмова, підготовка, приїзд

tabir2014_d0_006

Передмова

Повертаючись із минулорічного походу по Бесарабії, я вже тоді вирішив, що на наступний рік зроблю усе від мене залежне, щоб на чергові збори веломобілістів поїхати разом із усією своєю родиною. Але усе те, що сталося навесні у нас в Криму, та нинішнє становище Крима – добряче зашкодило моїм планам. Через це я не зміг у квітні поїхати на “Одеську сотку”, та й з серпневими зборами теж було багато перешкод. Але я радий, що нам це вдалося! Та найважливіше те, що не тільки я, але й уся моя родина лишилася дуже задоволеною цією пригодою, та налаштована на нові цікаві мандрівки!!!

Підготовка

Як я вже сказав, на цьогорічний серпневий “Табір велоконстукторів” я твердо вирішив їхати разом з усією родиною, але відсутність потрібних залізничних квитків трохи не зламала мої плани. До того ж зараз у Криму майже неможливо придбати ці квитки через Інтернет або у якийсь інший більш зручний спосіб, окрім беспосередньо у касі на залізничному вокзалі.

Ну от і поїхав я у найближче від мене місто (Євпаторія, 60 км) за залізничними квитками. Там стало відомо, що ні на 13-те число, ні на 14-те, ні на 15-те серпня зовсім не залишилось “нижніх” місць. А без цього неможливо буде їхати нічним поїздом із зовсім малою дитиною, якій ще й двох років не виповнилося. Засумував я, що моім планам не суджено втілитися, та й придбав лише два квитка – для себе та для моєї старшої доньки. Але й тут нас чекала “засідка” – дуже швидко я з’ясував, що для перетину кордону між Кримським півостровом та материковою Україною, якщо везеш із собою дитину, тепер треба мати спеціальний дозвіл від матері дитини, тобто від моєї дружини. Цей дозвіл обов’язково має буде нотаріально завіреним. Я сходив до місцевого нотаріуса, та коли взнав, яку суму він просить за такий дозвіл, ледве стримався, щоб не заматюкатися – наші залізничні квитки (прямі й зворотні разом) коштували менше, ніж один той поганий папірець! Але також було відомо, що у разі поздки усією родиною разом – батько, мати та діти – няких дозволів не треба. Отже, став переді мною вибір: або їхати одному, або усім разом.

Я вже зовсім зневірився та став готуватися до самотньої мандрівки, але допоміг випадок. Хоча в мене вже були квитки, я все ж іноді поглядав на офіційний сайт “Укрзалізниці” до служби попередніх замовлень квитків. І от, за декілька днів до поїздки я побачив, що до одного з додаткових поїздів, який вирушає з Криму 15-го серпня, додали ще один вагон! Ясна річ, майже усі місця у тому вагоні були вільні. Якби я знав про це, то не став би купувати перші квитки майже на три тижні раніше.
Звісно, я зрадів новій інформації та знову поїхав до міста у залізничні каси. Нові квитки я придбав зразу ж, причому саме такі, які були потрібні – два “нижніх” місця та одне “верхнє”. А от старі квитки в мене не прийняли, бо “у касирів немає якихось-там бланків”. Я хотів залишити ці квитки своїм друзям у місті, щоб вони здали їх пізнище, але й це зараз у Криму стало неможливо – здати квиток дозволяється лише особисто, маючи при собі оригінал паспорта. Неподобство, по-іншому й не скажеш… Ось так я й не зміг повернути ані копійки за ті квитки, що придбав першого разу… Але не варто було сумувати за тими грішми – як то кажуть, “десь втрачаєш, а десь знаходиш”. Тим більш ми всі дуже зраділи, що нашим планам вже нічого не заважає, і ми можемо їхати разом, усією родиною!

От тепер почалася справжя підготовка до поіздки. Треба було підготувати усе наше туристичне спорядження, яке в нас є, а те, чого не вистачало – знайти та придбати. Це була наша перша мандівка усією родиною, тому не вистачало нам багато чого.
Туристичний намет типу “автомат” я знайшов та придбав тут, на місці (в Криму це вийшло значно дорожче, ніж в Україні). Саме такий тип намету мені порекомендував Олексій. Окрім дуже швидкого складання та розкладання, цей намет у зібраному вигляді можна переносити за спиною як ранець, що мені потім дуже допомогло.

Наш "сімейний намет"
Наш “сімейний намет”

Також я придбав невеличкий складний візок, на який ми нагрузили усі наші торби. Оскільки нас їхало 4 чоловіка, у тому числі мала дитина, то торбів у нас було досить багато. Ще минулого року у Одесі, коли я допомагав Олексію та Карині донести пакунки із розібраними лігерадами до іхнього вагона, я вже тоді замислився про необхідність такого візка. Так що цього разу візок дуже допоміг нам везти багато речей, а у разі моєї самотньої поїздки на цей візок я планую скласти свій лигерад – звісно, перед тим розібравши його.

Також, на основі досвіду минулорічного походу, я зробив собі “термосумку-гідратор”. Вона пошита з камуфляжної тканини, усередині – теплоїзоляція у два шари та звичайна пластикова пляшка з-під мінеральної води на 1,5 л. У пробці цієї пляшки зроблений утвір, у який вставлена довга гнучка трубка.

Моя саморобна термосумка

Моя саморобна термосумка

Усередині сумки - звичайна теплоізоляція!

Усередині сумки – звичайна теплоізоляція!

Треба сказати, що ця констукція термосумки пройшла випробування на практиці, причому перше з них – ще в поїзді. Налитий у пляшку зелений час з лимоном залишався прохолодним протягом майже 12 годин!

Про різні інші дрібниці, мабуть, немає резону писати. Хіба що пропоную на форумі розмочати тему “Наше саморобне туристичне спорядження”, щоб кожен міг розповісти про свої придумки та знахідки.

Рушаємо!

На залізничний вокзал у місті Красноперекопськ нас відвіз на автомобілі мій товарищ. Це було 15-го серпня. Усі інші учасники табору велоконструкторів того дня вже мали зібратися, а наступного дня планувався виїзд до Холодного Яру. Я добре розумів, що пропущу цю поіздку, але той факт, що ми їдемо всі разом, всією родиною, мав для мене набагато більше значення!

Також я хвилювався з приводу того, як ми пройдемо прикордонний контроль. Але, на щастя, мої хвилювання виявилися даремними: і в Армянську, і в Херсоні співробітники прикордонної служби вели себе дуже культурно, перевіряли лише документи, наші особисті речі не чіпали та “провокаційних” питань не задавали. Прикордонники Армянська користувались якимись особливими портативними терміналами, до яких заносили дані нашіх документів за допомогою стілуса та сенсорного екрана. Херсонські прикордонники, на відміну від них, корситувалися звичайними ноутбуками.

Згідно із роскладом, наш поїзд мав стояти у Армянську 40 хвилин, у Херсоні – 45 хвилин. Насправді поізд затримавля спершу на 25 хвилин,потім ще на 30 хвилин. Перші 25 хвилин поїзд нагнав ще на ділянці Армянськ-Херсон. А от другу затримку наш поїзд так і не зміг нагнати, тому далі йшов із запізненням на півгодини.

Окремо треба сказати про нашого найменшого учасника нашої сімейної мандрівки – Максима. На той час його вік складав 1 рік та майже 11 місяців. Він дуже енергійна дитина, яка ніколи не сидить на одному місці, і завжди рухається. Це була перша його мандрівка на поїзді, тому ми добряче хвилювалися – як поведе себе наша дитина під час вимушеного багатогодинного сидіння майже на одному місці? Але, на щастя, ці хвилювання виявилися марними. Максим дуже полюбляє їздити майже на любому транспорті, тому і в автомобілі, і в вагоні поїзда він сидів тихенько та роздивлявся навколишній світ, що проминав за вікнами. Коли це йому трохи набридало, на допомогу приходив планшетний комп’ютер, за допомогою якого можна подивитися мульфільми або у щось пограти. От тільки під час вимушеної стоянки поїзда нам важко було його чимось зацікавити, і тоді наш Максим демонстрував усю свою енергійність. Він залазив на нижню поличку та бігав по ній, а потім стрибав вниз, супроводжуючи це гучними вигуками, і тим самим привертав до себе увагу не тільки усих сусідів по вагону, а ще й прикордонників. Але у цілому все обійшлося добре.

Також я звернув увагу на те, що майже у кожного, хто їхав у нашому вагоні, був при собі якийсь портативний електронний прилад – ноутбук, смартфон, планшет, електронна книга або, у крайньому випадку, МР3-плеєр. Майже у кожного! От така у нас зараз “поголовна інформатизація суспільства” :)

Після проходження другого прикордонного контролю нас більше ніхто не турбував. Поізд йшов своїм шляхом, все більше віддаляючись від Криму, а слідом за цим змінювалася й температура зовнішнього повітря – якщо в Криму увечері була добряча спека, то за Херсоном становилося усе прохолодніше, а опісля третьої години ночі дехто навіть почав закривати вікна у вагоні…

Прибуття

На станцію Фундуклєєвка (місто Олександрівка) наш поїзд прибув о 4 годині ночі, спізнившісь на півгодини. На вулиці ще була темрява. Залізничний вокзал був відчинений, навколо нього світилося багато ліхтарів. На вокзалі, окрім нас, було лише троє людей – ще одна родина, яка теж чекала на ранок. Ми розмістилися на лавочці на вулиці, з боку залізничних колій. Максим більше не хотів спати, незважаючи на таку ранню пору, та зайнявся вивченням “навколишнього середовища”. Ми з ним декілька разів обійшли усю привокзальну територію звдовж та впоперек.

Хочу сказати декілька теплих слів на адресу робітників станції. Фундуклєєвка – станція відносно невелика, але чиста та гарно прибрана. Я ніде не побачив ані розбитого ліхтаря, ані скла від кинутих пляшок, жодного папірця або якогось іншого сміття. Але більш за усе я здивувався, коли зайшов у привокзальну вбиральню. Зовні вона виглядала як звичайне станційне приміщення, яке освітлювала пара великих ліхтарів, стоявших поряд. А от усередині ця вбиральня виявилася дуже чистою, оздобленою гарною керамічною плиткою. Нагадаю – то є громдаська безкоштовна вбиральня, відкрита усю добу!

На наше здивування, через Фундуклєєвку у цей час проходило дуже багато різних потягів, більшою частиною товарних. Максим із великим задоволенням спостерігав за ними, емоційно вказуючи на кожен локомотив, що наближався до станції, та вітав їх, махаючи рукою. У відповідь більшість машиністів подавали короткий гудок. Також я звернув увагу на те, що серед товарних вагонів, що проізжали повз нас, було досить багато зовсім новеньких – раніше я таких не бачив. Дивлячись на цей великий грузопотік та на нові вагони, все більше затверджувався в думці, що в Україні все буде добре!

Ось так, зустрічаючи та проводжаючи потяги, ми й дочекалися сходу Сонця. А от про схід Сонця треба сказати окремо. У повсякденному житті більшість з нас дуже рідко мають можливість та бажання зупинитися, усе кинута та подивитися на це явище. Але тим ранком ми спостерігали за сходом Сонця у всій його величності та красі! Едине, про що я зараз жалкую – про те, що не дістав свій фотоапарат на не знімав нічого з того, що ми бачили, знаходячись на станції Фундуклєєвка…

Йшов час. До вокзалу почали сходитися люди, іноді під’їзджали автомобілі – скоро мала прибути перша приміська електричка. Я став прислухатися до розмов різних людей, і з задоволенням для себе замітив, що переважна більшість розмовляюсь українською мовою. У нас в Криму почути справжню українську мову у багатолюдному місці є великою рідкістю. Так, зараз я живу у Криму, але народився та виріс на Луганщині, і у моєму рідному місті також більшість людей розмовляють українською. І знаходячись там, на залізничній станції, я отримував велике задоволення, відчуваючи усюди навколо себе розмови рідною мовою…

О шостій ранку зателефонував Олексій та сказав, що його батько вже виїхав за нами на твоєму автомобілі. Нам лишалося чекати менше ніж півгодини. Ми з Максимом пішли на невеличку площу позаду залізничного вокзалу, куди під’їзжали автомобілі, та стали чекати. Невдовзі з’явивися Олександр Борисович – батько Олексія – на своєму раритетному червоному автомобільчику. Ми завантажили усі наші сумки й пакунки, та виїхали у напрямку села Чмирівка, де нас чекали інші учасники табору.

Наш шлях пролягав спочатку через місто Олександрівка, потім по досить гарній дорозі ми проїхали ще з десяток кілометрів, а потім звернули у ліс. Ось тут і почалося… Лісова дорога була дуже сильно розбитою, тому у авто нас трясло та кидало у різні боки. Це додало особливих відчуттів “пригоди” і було навіть по-своєму цікаво. Максим від такої “колискової” швидко заснув. Ми їхали, а навкруги розгорталися такі чудові краєвиди, що аж дух захоплювало. Через деякий час ми вже не звертали ніякої уваги на якість дороги, а лише насолоджувалися соковитими картинами лісових пейзажів. Шлях, по якому ми їхали, то вискакував на відкриті галявини, то знову ховався усередині густої лісової чащоби, то здіймався на пригорок, то знову занурювався у черговий рівчак, але кожен краєвид, кожен навколишній пейзаж був по-своєму прекрасний. На жаль, фото не може передати усієї тієї атмосфери, усієї величі могутнього лісу, що знаходиться навруги… Щоб це відчути, треба самому там побувати!

tabir2014_d0_005

tabir2014_d0_007

tabir2014_d0_004

tabir2014_d0_008

tabir2014_d0_006

На одній з ділянок шлях нам перегородила велика суха гілка, яка відірвалася від дерева та впала якраз на дорогу. Ми вимушені були зупинитися, щоб її прибрати. Я вийшов з авто, вдихнув свіже утрішнє лісове повітря… Відчуття було таке, що ніякими словами неможливо передати! Захотілося лишитися на цьому місці якнайдовше, жадібно вдихати це повітря, дивитися навкруги та наверх, де крони дерев з’єднувалися між собою, утворюючи живий “зелений коридор” уздовж дороги, та замислитися про те, який чудовий наш світ та особисто наша країна… Але треба було їхати далі, бо нас вже чекали.

Коли до табору лишалось декілька кілометрів, ми виїхали на дивне місце – уздовж дороги з обох боків рясніли лише одні яблуні! Червоні, жовті, білі та зелені – там були яблука самих різних сортів, усе узбіччя було засипане впавшими з дерев яблуками. Те, що ми тут побачили, вразило нас до самих глибоких куточків нашої душі – в нашій місцевості ми жодного разу не бачили нічого подібного. А зараз я знову жалкую, що у той час не зробив жодного фото такого дивного місця…

Ось так, набравшись яскравих вражень ще по дорозі, ми й прибули до табору. Була сьома година ранку, табір лише прокидався, але Олексій та Карина вже чекали на нас. Розпочинався наш перший день перебування у “Таборі велоконструкторів-2014″.

Далі буде!

5 відгуків на Табір велоконструкторів – 2014: передмова, підготовка, приїзд

  1. Игорь! Спасибо, класный отчет, ждем продолжения. Твое ощущение от воздуха мне тоже довелось испытать, когда ехал в Яготын, свернул в сторону Березани. Там от основной трассы идет небольшая аллейка из деревьев, породу не помню, но воздух был такой, что реально хотелось набрать в бутылку. Есть такие места!

  2. Спасибо Игорь! великолепный отчет! Читается как художественное произведение. Ты пишешь очень образно, ярко – читать -одно удовольствие. Ну и конечно, столько интересных подробностей!))

  3. Игорь благодарю за интересный и гармоничный отчет. Прочел с удовольствием, ждем продолжения )

  4. Дякую за відгуки, друзі!

    Так, я справді стараюся писати так, щоб це не було схоже на звичайну констатацію фактів та подій, що відбулися – мені хочеться у першу чергу передати настрій, почуття та емоції тих моментів – одним словом те, що не завжди помітно сторонньому погляду. Сподіваюсь, що мені це хоч трохи вдається. Особливо цікаво було писати рідною для мене українською мовою!

    Цю розповідь я писав майже тиждень – основу створив за пару днів, а увесь інший час доповнював новими подробицями, щось виправляв та змінював, щоб якнайточніше передати дух та настрій того дня!

    Зараз пишу другу розповідь, і на неї теж вже витрачено не один день :)

Напишіть відгук